Перегляд вихідного коду сторінки Мустафа Едіге Киримал

{{Особа}}
'''Мустафа Едіґє Киримал (Шинкевич)''' ({{Lang-crh|Mustafa Edige Qırımal (Szynkiewicz)}}; 1911—1980)&nbsp;— [[Кримські татари|кримськотатарський]] громадський діяч, у роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] представляв інтереси кримських татар перед владою [[Третій Рейх|нацистської Німеччини]] й брав участь в роботі підконтрольного німецькій окупаційній владі мусульманського комітету. Голова Кримськотатарського національного центру. Входив до складу Сімферопольського мусульманського комітету.

== Біографія ==
Народився в [[Бахчисарай|Бахчисараї]]. За походженням&nbsp;— [[Татари-липки|литовський татарин]], племінник [[Муфтій|муфтія]] мусульман  [[Польща|Польши]] та [[Литва|Литви]]   Якуба Шинкевича<ref>{{Книга|автор=Edward Allworth|рік=1998|isbn=978-0-8223-1994-8|сторінок=404|видавництво=Duke University Press|Заголовок=The Tatars of Crimea: Return to the Homeland : Studies and Documents|відповідальний=|видання=|місце=|сторінки=342}}</ref><ref>{{Книга|автор=Marek Zybura|рік=2009|isbn=978-83-7565-093-8|сторінок=712|видавництво=Wydawn. LTW|Заголовок=Józef Mackiewicz i krytycy: antologia tekstów|відповідальний=|видання=|місце=|сторінки=535}}</ref>. Перед Першою світовою його сім'я переїхала до [[Крим]]у. Навчався в Сімферопольському педагогічному інституті. Пізніше переїхав в [[Азербайджан]], потім в [[Іран]], після арешту, суду і страти [[Ібраїмов Велі|Велі Ібраїмова]]. Із 1932 року жив у [[Стамбул]]і, через два роки переїхав до [[Вільнюс]]а. У 1934 році вступив до [[Вільнюський університет|Вільнюського університету]], а в 1939 закінчив його.

Після початку [[Друга світова війна|Другої світової війни]] повернувся до [[Туреччина|Туреччини]]. У грудні 1941 року разом з [[Мустеджиб Улькюсал|Мюстеджибом Улькюсалом]] прибув до [[Берлін|Берліну]], де вони намагалися домовитися про підтримку ідеї відновлення у Криму незалежної держави, а також отримати дозвіл на діяльність кримських націоналістів на окупованому півострові. Крім того, Е.Киримал та М.Ульксюсал намагалися отримати сприяння німецького уряду щодо забезпечення культурних, освітніх та релігійних прав корінного народу<ref>{{Cite book
|title=Kırım yolunda bir ömür. Hatıralar
|last=Ülküsal
|first=Müstecip
|year=1999
|publisher=Kırım Türkleri Kültür ve Yardımlaşma Derneği Genel Merkezi Yayınları
|location=Ankara
|pages=285-398
|language=Türkçe
|isbn=975-96488-2-2
}}</ref>. У листопаді-грудні 1942 році в окупованому Криму, увійшов до складу Сімферопольського мусульманського комітету. У січні 1943 році став головою Кримськотатарського національного центру. Із листопада 1943 року&nbsp;— в Кримськотатарському бюро при Міністерстві окупованих східних областей<ref>Романько О. В. [http://militera.lib.ru/research/romanko_ov/06.html Мусульманские легионы во Второй мировой войне] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20091018060421/http://militera.lib.ru/research/romanko_ov/06.html |date=18 жовтня 2009 }}</ref>. 17 березня 1945 року Киримал і його центр визнані урядом Німеччини єдиними офіційними представниками кримських татар. За дорученням [[Джафер Сейдамет Киример|Джафера Сейдамета Киримера]] займався допомогою військополоненим та [[Остарбайтери|Остарбайтерам]] з числа кримських татар і представникам інших тюрко-мусульманських народів. Зробив значний внесок у невизнання нацистами кримських та литовських [[Караїми|караїмів]] як [[євреї]]в, що врятувало цей етнос від [[Голокост]]у.

Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]] займався допомогою кримським татарам, що утримувалися у таборах переміщених осіб на території Німеччини, Австрії, Італії та Швейцарії, яких мали примусово видати до [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] за рішенням [[Ялтинська конференція|Ялтинської конференції.]] Протягом 1947—1951&nbsp;рр. допоміг біля 10 тисячам осіб виїхати до різних країн, переважна більшість з яких емігрувала до [[Туреччина|Туреччини]].

У 1952 році отримав докторський ступінь в [[Вестфальський університет імені Вільгельма|Університеті Вільгельма]] в [[Мюнстер]]і.

Після війни жив у Західній Німеччині. У 1954—1972 роках працював в [[Інститут з вивчення історії та культури СРСР|Інституті з вивчення історії та культури СРСР]] у [[Мюнхен]]і. Автор книги (німецькою мовою) ''«Національна боротьба кримських тюрків»'' ([[1952]]).

Помер і похований у Німеччині в 1980 році.

== Перепоховання ==
У травні 2007 року перепохований [[Меджліс кримськотатарського народу|Меджлісом кримськотатарського народу]] у Криму в Бахчисараї, на території, прилеглій до [[Зинджирли-медресе]], як видатний державний діяч кримськотатарського народу, поруч з могилою [[Ісмаїл Гаспринський|Ісмаїла Гаспринського]].

== Праці ==
* {{Книга|автор=Edige Mustafa Kirimal|частина=|Заголовок=|оригінал=The Tragedy of Crimea|видавництво=Eastern Quarterly 4 (1)|рік=1951|pages=38-46}}
* Der nationale Kampf der Krimturken. Emsdetten/Westfalen, 1952.
* «Kirimda Sovyetlerin din Siyaseti» [The Soviet policy on religion in Crimea]. Dergi 1 (1955): 55-67.
* «1917 ihtilalinden sonra Kirim-Turk ailesiyle kadinin durumu» [The status of Crimean-Turk family and womanhood after the 1917 revolution]. Dergi 3 (1955): 13-30.
* «The Crimean Turks.» In: Genocide in the USSR: Studies in Group Destruction ed. N.K. Deker and A. Lebed. Munich: Institute for the Study of the USSR, 1958, pp. 20-29.
* «Kirim'da topyekun tehcir ve katliam» [Mass deportations and massacres in Crimea]. Dergi 5 (1956): 1-22. Also in: Emel 15 (1963): 35-40; 16 (1963): 32-40; 18 (1963): 21-25.
* «Mass deportations and massacres in Crimea.» Cultura Turcica 1 (2) (1964): 253-65.
* {{Книга|автор=|частина=|Заголовок=Crimea and the historic past of Crimean Turks|оригінал=Kirim ve Kirim Turklerinin tarihi gecmisi|відповідальний=|видання=|місце=|видавництво=|рік=1966|pages=64-71|allpages=|серія=|isbn=|тираж=}}
* «Carlik Rusyasi hakimiyeti altinda Kirim» [Crimea under the Tsarist Russian rule]. Dergi 46 (1966): 51-61.
* «Kirim Turklerinin milli-kurtulus hareketi» [National liberation movement of Crimean Turks]. Dergi 47 (1967): 63-72.
* «Kirim Turklerinin 1917—1920 ihtilal yillarinda milli kurtulus hareketi» [Crimean Tatar national liberation movement during the revolutionary years of 1917—1920]. Dergi 48 (1967): 55-69.
* «Sovyet Rusya hakimiyeti altinda Kirim» [Crimea under the Soviet Russian rule]. Dergi 49 (1967): 59-66.
* «The Crimean Tatars.» Studies on the Soviet Union, n.s. 1 (10) (1970): 70-97.
* «Kirim Turkleri» [Crimean Turks/Tatars]. Dergi 59 (1970): 3-22.
* «Ismail Bey Gaspirali.» Dergi 62 (1970): 60-64.

== Примітки ==
{{примітки}}

== Література ==
* Edward A. Allworth: ''The Tatars of Crimea: Return to the Homeland'', Duke University Press, 1997. S. 342

== Посилання ==
* [https://web.archive.org/web/20090107150325/http://www.otechestvo.org.ua/main/20075/1809.htm Біографічна довідка] на сайті ''otechestvo.org.ua''
* [http://www.iccrimea.org/historical/edigekirimal.html Edige Mustafa Kirimal (1911—1980)* beim International Committee for Crimea] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200516021221/http://www.iccrimea.org/historical/edigekirimal.html |date=16 травня 2020 }} на сайті www.iccrimea.org {{ref-en}}

{{Бібліоінформація}}

{{Ізольована стаття}}
{{DEFAULTSORT:Киримал Мустафа Едіге}}
[[Категорія:Литовські татари]]
[[Категорія:Колаборанти]]
[[Категорія:Кримськотатарські громадські діячі]]