Перегляд вихідного коду сторінки Українсько-кримськотатарські відносини

{| class="infobox" border="0" cellpadding="2" cellspacing="2" align="right"
|-
|align=center colspan=2|[[Файл:Flag of the Crimean Tatar people.svg|100px]] &nbsp;&nbsp;[[Файл:Flag of Ukraine.svg|100px]]
|-
|}
'''Українсько-кримськотатарські відносини''' завжди були непростими. У історії обох народів були як тривалі війни, так і взаємні союзи.

== Період Кримського ханства ==
=== За часів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої ===
{{main|Кримське ханство|Татарські набіги на Україну}}{{Доробити розділ|дата=вересень 2013}}

[[Кримське ханство]] у [[Крим]]у виникла в процесі розпаду [[Золота Орда|Золотої Орди]] у [[1449]] році з утвердженням кримського хана [[Хаджі I Ґерай|Хаджі I Ґерая]], за підтримки великого князя литовського [[Казимир IV Ягеллончик|Казимира]] і русько-литовських військ. На перших порах стосунки Кримського ханства з Великим князівством Литовським та Польщею були союзницькими, Хаджі Гірей підтримував Казимира у поході на [[Великий Новгород|Новгород]] та воював з ханом Великої Орди, Махмудом, який здійснював похід на Литву.

Його наступник, [[Менґлі I Ґерай]] у перші роки теж проводив дружню щодо Литви політику. Однак у [[1475]] році він змушений був визнати османського султана халіфом усіх мусульман. А з [[1480-ті|1480-х]] років починає орієнтуватись на союз з [[Велике князівство Московське|Великим князівством Московським]] проти ВКЛ та Великої Орди. За активної підтримки з боку великого князя [[Іван III Васильович|Івана ІІІ]] кримськотатарські війська починають регулярні вторгнення у литовські володіння, зокрема в [[Україна|Україну]]. В [[1482]] році в ході походу велика татарська орда [[Розорення Києва (1482)|захопила і розграбувала Київ]] та взяла великий полон, в тому числі воєводу [[Іван Ходкевич|Івана Ходкевича]].

=== Гетьманщина ===
{{main|Хмельниччина}}
У [[1648]] році [[гетьман]] [[Богдан Хмельницький]] перед початком повстання уклав союз з Османською імперією і кримським ханом [[Іслям III Ґерай|Іслям III Ґераєм]]; татарське військо відіграло важливу роль у перемогах козаків над Річчю Посполитою, зокрема [[Корсунська битва|битва під Корсунем]] ([[1648]]) і [[Зборівська битва (1649)|Зборовом]] ([[1648]]). Однак татарська допомога була непевна й дуже дорого коштувала Україні. У [[1651]] році під час [[Битва під Берестечком|битви під Берестечком]] татари зрадили Хмельницького і захопили в полон, внаслідок чого козацьке військо зазнало тяжкої поразки, і [[Україна]] була змушена підписати невигідний для неї [[Білоцерківський мирний договір|Білоцерківський договір]].

Під час [[Велика Північна війна|Північної війни]], передусім коли гетьман [[Іван Мазепа]] уклав союз з [[Карл XII|Карлом XII]], гетьманський уряд сподівався залучити Крим та Османську імперію до антимосковської коаліції, проте поразка у Полтавській битві 1709&nbsp;року перекреслила можливості для українсько-кримського союзу. Після зруйнування [[Батурин]]а Запорозьке військо мало союз з Кримом до [[1733]] року.<ref>Байцар Андрій. Український Крим: Кримське ханство і Козацька Україна http://plus.lviv.ua/publ/13-1-0-743 {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180425031948/http://plus.lviv.ua/publ/13-1-0-743 |date=25 квітня 2018 }}</ref><ref>Байцар Андрій Любомирович. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А.&nbsp;Л.&nbsp;Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка.&nbsp;— Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007.&nbsp;— 224 с.</ref>

== Після Кримського ханства ==

=== Російська імперія ===
{{main|Анексія Кримського ханства|Колонізація Степової України в XVI—XVIII століттях}}
Коли [[Кримське ханство]] увійшло до складу [[Новоросійська губернія|Новоросійської]], а з 1802 до Таврійської губернії, кримські татари залишилися в Криму. Не зважаючи на маніфест [[Катерина II|Катерини II]] (8 квітня 1783), який запевняв татарам їхні національні і релігійні права, переслідування з боку царського уряду змусило кримських татар емігрувати до [[Османська імперія|Османської імперії]], особливо в 1785&nbsp;— 1800 pp. Разом з тим, кількість татар зменшилася з 200 тис. у 1775 до 199 тис. у 1797 році. У зв'язку з одночасною імміграцією до Криму [[Росіяни|росіян]], [[українці]]в, [[німці]]в тощо відсоток татар зменшився з 80 до 35,5&nbsp;%.

Також з соціального погляду татарське населення потерпіло: до 1796 закріпачено селян, а більшість землі віддано російській шляхті. Російський уряд не дбав про збереження та нищив кримськотатарські пам'ятки архітектури і мистецтва. Також відбувалося переслідування мусульман, руйнування мечетей або їх перетворення на православні церкви (у 1805 було 1556 мечетей, у 1914—729).

Кримськотатарське національне відродження почалося у 1880-х pp. Його основоположником був [[Ісмаїл Гаспринський]] (1851&nbsp;— 1914). Це були змагання за створення для всіх османів і кримських татар однієї мови, за реформу освіти, модифікацію мусульманського суспільства, свободу для жінок. У 1883—1914 у [[Бахчисарай|Бахчисараї]] виходив часопис «Терджіман», який обслуговував усіх татар [[Російська імперія|Російської Імперії]] і поширював панісламські й пантюркські ідеї. На початку [[XX століття]] постала нова генерація «молодотатар», які під проводом А.Мегді з центром у [[Білогірськ|Карасубазарі]] вели революційно-політичну діяльність, подібну до діяльності соціалістів-революціонерів. Вони взяли активну участь у [[Державна дума Російської імперії|Державній Думі]] (1907) і співпрацювали з українцями у складі [[Союз автономістів|Союзу автономістів]]. Студенти Стамбульського університету (Джафер Сейдамет) 1909 року заснували організацію «Ватан» («Вітчизна»), яка стала основою політичного відродження 1917 року. 

По березневій революції 1917 кримські татари змагалися за культурну, згодом територіальну автономію, врешті&nbsp;— за самостійність. 7 квітня 1917 року з'їзд представників кримських татар у [[Сімферополь|Симферополі]] обрав Мусульманський виконавчий комітет і муфтія Номана Челебіджихана. У грудні 1917 року скликано [[Курултай кримськотатарського народу]] у [[Бахчисарай|Бахчисараї]], який затвердив текст татарської конституції, обрав уряд на чолі з Номаном Челебіджиханом. Цей уряд зайшов у конфлікт з Радою нар. представників Криму, в якій більшість становили російські соціал-демократи і соціал-революціонери.

=== Визвольні змагання 1917-1922 ===
{{main|Українська Народна Республіка|Українська Держава|Кримська Демократична Республіка}}
1917 між кримськими татарами й [[Українська Центральна Рада|Українською Центральною Радою]] встановилися добросусідські відносини; делегація татарського виконавчого комітету відбула на запрошення Центральної Ради наради з [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайлом Грушевським]], [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимиром Винниченком]] для узгіднення спільної дії проти російського централізму. На з'їзді народів у Києві (21—29.09.1917) Україна і Крим дали обіцянку взаємодопомоги. Проголосивши [[Третій Універсал Української Центральної Ради|III Універсалом]] (20 листопада 1917) [[Українська Народна Республіка|Українську Народну Республіку]], Центральна Рада залишила Крим поза своїм обсягом. Український уряд вислав офіційну делегацію на скликання «Курултаю», а на [[Берестейський мир|Берестейській мировій нараді]] О.Севрюк заявив, що російська делегація не має права заступати Крим, бо це не є російська територія.

У січні 1918 року владу в Криму захопили більшовики. У квітні 1918 більшовиків витиснули з північного Криму українські війська під командуванням полковника [[Болбочан Петро Федорович|Петра Болбочана]], але на вимогу німців були змушені покинути Крим. Головою татарського уряду обрано [[Джафер Сейдамет Киример|Джафера Сейдамета]] (18.05—5.06.1918), однак німці передали урядування генералові [[Сулькевич Сулейман Олександрович|Сулейману Сулькевичу]] ([[Татари-липки|литовському татаринові]]), який вів проросійську, неприхильну до України політику. Це призвело до митної війни між Україною й Кримом і примусило Крим до переговорів (Київ, вересень 1918) та до прелімінарної умови, на підставі якої Крим мав увійти до складу України, діставши внутрішню автономію, яка однак не була реалізована. За [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]], відрізана від Криму, не могла займатися татарським питанням. На весні 1919 року Крим захопили на короткий час більшовики, потім армія [[Денікін Антон Іванович|Денікіна]] і [[Врангель Петро Миколайович|Врангеля]], які придушували татар прагнення до автономії. У листопаді 1920 більшовики втретє зайняли Крим і 18.10. 1921 проголосили [[Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Кримську Автономну Республіку]] у складі [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]].

=== СРСР ===
{{main|Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка|Депортація кримських татар|Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР}}
1923-1927 кримські татари мали деяку можливість розвивати свою культуру, але «татаризація» Криму була лише частково можлива, бо кримці становили (1926 року) тільки 25,1&nbsp;% населення Криму. Головою Кримського Центрального Виконавчого Комітету тоді був [[Ібраїмов Велі|Велі Ібраїмов]]. Але вже 1928 року його самого та його співробітників ліквідовано нібито за змову з [[Туреччина|Туреччиною]], у дійсності за співпрацю з татарською підпільною партією «Міллі Фірка». У 1930-х pp. почалася [[русифікація]] (1938 для татарської мови введено кирилицю з російською графікою, замість латинки, яка 1929 замінила арабське письмо), [[колективізація]], масові заслання, релігійні переслідування, ліквідація політичних і культурних татарських кадрів.

На еміграції кримці провадили політичну і культурну діяльність у Туреччині (Е. Кірімал). Татарські прагнення підтримував польський уряд через Східний Інститут у Варшаві. Українці співпрацювали з татарами у Прометейському русі у Варшаві (С. Сейдамєт) і в Парижі (журнал «Прометей»).

У листопаді 1941 року німці захопили Крим. Більшовики після повернення Криму (квітень 1944) звинуватили татар у співпраці з німцями і постановою від 18 травня 1944 депортували їх до [[Казахстан]]у й [[Узбекистан]]у. Постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 30 червня 1945 ліквідувала Кримську Автономну РСР і перетворила її на [[Кримська область|Кримську область]]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.1954 Крим приєднано до УРСР. Черговим указом від 28 квітня 1956 татарам було заборонено повертатися до Криму. Ця заборона діяла надалі, хоча указ 5 травня 1967 зняв з кримських татар обвинувачення у [[колабораціонізм|співпраці з німцями]]. На захист прав кримських татар виступали також українці: генерал [[Григоренко Петро Григорович|Петро Григоренко]], [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В'ячеслав Чорновіл]] та ін.

Українсько-кримськотатарські зв'язки досліджували українські історики, зокрема [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]], [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], [[Оглоблин Олександр Петрович|Олександр Оглоблин]], [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]], [[Олянчин Домет Герасимович|Домет Олянчин]], В. Дубровський, М. Тищенко та ін. Кримські мотиви є в творчості українських письменників: [[Костомаров Микола Іванович|Миколи Костомарова]], [[Руданський Степан Васильович|Степана Руданського]], [[Коцюбинський Михайло Михайлович|Михайла Коцюбинського]] («В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами»), [[Леся Українка|Лесі Українки]] («Крим. спогади», «Крим. відгуки»); [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] подав загальний огляд кримськотатарської літератури, а в 1927&nbsp;— 1931 чимало матеріалів про кримських татар вміщено в журналі «Східний Світ».

=== Відновлена кримська автономія (1991-2014) ===
{{main|Автономна Республіка Крим|Повернення кримських татар із депортації}}
З 1989 року почалось масове повернення кримських татар на батьківщину, при цьому ні радянська, ні пізніше українська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню. Люди не могли повернутися у житло, де мешкали їхні батьки та інші предки, тому будували нові будинки, які держава не визнавала законними, через що постійно виникали конфлікти.<ref>[https://90.in.ua/crimea-homereturn Самоповернення в Крим]</ref>

В лютому 1991 року було відновлено [[АРК|Кримську автономію]], але не національного, а територіального характеру. З часом почали з'являтися школи з викладанням кримськотатарської, а в 1998 року було прийнято конституцію Автономної Республіки Крим, яка закріпила за кримськотатарською мовою статус однієї з офіційних мов регіону. 

В політичному житті республіки кримськотатарські та українські активісти здебільшого діяли спільно, зокрема після [[Вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим 2006|виборів 2006 року]] в парламенті Криму вони сформували спільну групу [[Курултай-Рух]].

=== Після 2014 ===
{{main|Анексія Криму (2014)}}
[[Анексія Криму (2014)|Анексія Криму Російською Федерацією]] у березні 2014 року зблизила український і кримськотатарський народи.

[[20 березня]] [[2014]] року [[Верховна Рада України]] прийняла Заяву щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави. Заявою Україна вперше в історії України:
* гарантувала збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як ''корінного народу'' та всіх національних меншин України;
* гарантувала захист та реалізацію невід'ємного [[Національне самовизначення|''права на самовизначення'']] кримськотатарського народу у складі суверенної і незалежної Української Держави;
* визнала [[Меджліс кримськотатарського народу]], виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу, та [[Курултай кримськотатарського народу|''Курултай'']] як ''вищий представницький орган кримськотатарського народу''<ref>{{Cite web |url=http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1140-vii |title=Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави: Верховна Рада України; Постанова від 20.03.2014 № 1140-VII |accessdate=12 листопада 2015 |archive-date=24 квітня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180424224243/http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1140-vii }}</ref>.

[[12 листопада]] [[2015]] року Верховна Рада визнала [[Депортація кримських татар|депортацію з Криму кримських татар у 1944 році]] [[геноцид]]ом кримськотатарського народу і проголосила [[18 травня]] [[День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу|Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу]]<ref>{{Cite web |url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56254 |title=Проект Постанови про визнання геноциду кримськотатарського народу |accessdate=12 листопада 2015 |archive-date=14 листопада 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151114221556/http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56254 }}</ref>.

Ідуть дискусії щодо конституційного закріплення статусу окупованої [[Автономна Республіка Крим|АР Крим]] як кримськотатарської [[Національно-культурна автономія|національно-культурної]] ([[Територіальна автономія|національно-територіальної]]) автономії<ref>{{Cite web |url=http://ukr.lb.ua/news/2015/10/13/318378_chubarov_zvernuvsya_konstitutsiynoi.html |title=Чубаров звернувся до Конституційної комісії з приводу утворення кримськотатарської автономії / LB.ua, 13 жовтня 2015, 13:35 |accessdate=12 листопада 2015 |archive-date=4 березня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160304202908/http://ukr.lb.ua/news/2015/10/13/318378_chubarov_zvernuvsya_konstitutsiynoi.html }}</ref>.

[[Блокада окупованої Автономної Республіки Крим|Блокада Криму]], організована і розпочата восени 2015 року кримськотатарськими активістами, не зустрічає спротиву зі сторони української влади.

[[Міністерство закордонних справ України|МЗС України]] регулярно виступає на підтримку кримських татар, проти засудження російської репресивної політики щодо них<ref>[http://mfa.gov.ua/ua/press-center/interviews-and-articles/2447-do-71-rokovin-deportaciji-krimsykih-tatar До 71-ї роковини депортації кримських татар / МЗС України, 15 травня 2015]</ref><ref>[http://mfa.gov.ua/ua/press-center/news/38716-pavlo-klimkin-bere-uchasty-u-ii-vsesvitnyomu-kongresi-krimsykih-tatar-shho-prohoditeme-1-2-serpnya-2015-r-u-mankara Павло Клімкін бере участь у ІІ Всесвітньому конгресі кримських татар, що проходитеме 1-2 серпня 2015&nbsp;р. у м. Анкара / МЗС України, 1 серпня 2015]</ref><ref>{{Cite web |url=http://www.radiosvoboda.org/content/news/27179463.html |title=МЗС України: російська влада в Криму зухвало ігнорує права кримських татар / Radio Free Europe/Radio Liberty/Радіо Свобода, 09.08.2015 |accessdate=12 листопада 2015 |archive-date=23 грудня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151223100537/http://www.radiosvoboda.org/content/news/27179463.html }}</ref>. 

[[7 квітня]] [[2021]] року [[Кабінет Міністрів України]] затвердив проєкт розпорядження «Про схвалення Концепції розвитку кримськотатарської мови», що передбачає розроблення Стратегії розвитку кримської мови на 2022 — 2032 роки<ref>{{Cite web|title=Кабмін схвалив концепцію розвитку кримськотатарської мови|url=https://www.pravda.com.ua/news/2021/04/7/7289338/|website=Українська правда|accessdate=2021-04-07|language=uk|archive-date=7 квітня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210407145420/https://www.pravda.com.ua/news/2021/04/7/7289338/}}</ref>. Нею регламентується, зокрема, популяризація кримськотатарської, збільшення навчально-методичних матеріалів для її вивчення, а одним із ключових завдань є виключення мови з переліку таких, що перебувають під загрозою зникнення згідно з класифікацією [[ЮНЕСКО]].

== Див. також ==
* [[Татарські набіги на Україну]]
* [[Депортація кримських татар]]

== Примітки ==
{{reflist|3}}

== Джерела та література ==
* {{ЕУ}}
* [[Байцар Андрій Любомирович|''Байцар Андрій'']]. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А.&nbsp;Л.&nbsp;Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка.&nbsp;— Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007.&nbsp;— 224 с.
* ''Крисаченко В.'' Україна&nbsp;— Крим: дипломатичні взаємини козацько-гетьманських часів / В. Крисаченко // Українознавство.&nbsp;— 2013.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 38-44.
* ''Олянчин Домет''. До історії торговлі України з Кримом (1754—1758&nbsp;рр.).&nbsp;— С. 135—148 // Записки Наукового Товариства імені Шевченка: Т. CLII: Праці історично-філософічної секції / під ред. Івана Крипякевича.&nbsp;— Львів, 1933.&nbsp;— 178 с.
* {{книга|автор=Львовъ Л.|заголовок=Отношенія между Запорожьемъ и Крымомъ|посилання=http://elib.shpl.ru/ru/nodes/1738-lvov-l-otnosheniya-mezhdu-zaporozhiem-i-krymom-odessa-1895|місце=Одесса|видавництво=Тип. Штаба округа|рік=1895|сторінок=60|ref=}} {{ref-ru-dor}}

== Посилання ==
* [http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/15/31684 ''Брусний С.'' Брати по духу і зброї. Про дружбу козаків і татар // Історична правда. 15.03.2011] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120216183253/http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/15/31684/ |date=16 лютого 2012 }}
* [http://zbruc.eu/node/10734 ''Богдан-Тадей Галайчук''. Хто роздуває антаґонізм? // «Діло» (Львів), ч. 162, 27.07.1938] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150419042310/http://zbruc.eu/node/10734 |date=19 квітня 2015 }}

{{Битви Литви і Польщі з татарами}}

[[Категорія:Кримські татари]]
[[Категорія:Кримське ханство]]
[[Категорія:Українці]]
[[Категорія:Українсько-кримськотатарські відносини]]