Перегляд вихідного коду сторінки Битва під Підгайцями (1667)

{{не плутати|Битва під Підгайцями (1698)}}
{{Infobox Military Conflict
|conflict     = Битва під Підгайцями 1667
|partof       = [[Польсько-татарські війни]]<br/>[[Польсько-козацькі війни]]
|image        = Atak Kawalerii.jpg
|size         = 300пкс
|caption      = Атака кавалерії (художник Юзеф Брандт)
|date         = [[6 жовтня|6]]-[[16 жовтня]] [[1667]] року
|place        = [[Підгайці]], зараз у [[Тернопільська область|Тернопільській області]]
|result       = Стратегічна перемога Речі Посполитої
|combatant1   = [[Файл:Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg|26px]]&nbsp;[[Річ Посполита]]
|combatant2   = [[Файл:Gerae-tamga.png|30px]]&nbsp;[[Кримське ханство]]<br/> [[Файл:Herb Viyska Zaporozkoho.svg|30px]]&nbsp;[[Військо Запорозьке]]
|commander1   = [[Файл:POL COA Janina.svg|20px]] [[Ян III Собеський|Ян Собеський]]
|commander2   = [[калга|калга султан]] [[Кирим Ґерай (калга)|Кирим Ґерай]],<br/>[[Файл:Alex K Petro Doroshenko.svg|20px]] [[Петро Дорошенко]]
|strength1    = До 4 000 жовнірів<br/>до 15 000 озброєних слуг, селян і міщан<br/>18 гармат
|strength2    = 17 000 татар<br/>до 12 000 козаків, 30-40 гармат<br/>3 000 яничарів, 12 гармат
|casualties1  = 30% військ у перший день битви, серед них, щонайменше, 500 жовнірів
|casualties2  = Кілька тисяч
}}
'''Би́тва під Підга́йцями''' ('''''Підгаєцька кампанія''''') відбулася [[6 жовтня|6]]—[[16 жовтня]] [[1667]] року, під час [[Польсько-козацько-татарська війна (1666—1671)|польсько-козацько-татарської війни 1666—1671]] біля міста [[Підгайці]] (тепер у [[Тернопільська область|Тернопільській області]]), в якій [[Польний гетьман коронний|польний коронний гетьман]] Речі Посполитої [[Ян III Собеський|Ян Собеський]] із 4 тисячами війська та озброєними селянами зупинив наступ 12-тисячної [[Військо Запорозьке|козацької]] армії [[гетьман]]а [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] в союзі з 16 (за деякими джерелами, 20 ) тисячною татарською ордою&nbsp;— завдяки провокаційному нападу кошового [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]] [[Іван Сірко|Івана Сірка]] у жовтні 1667&nbsp;р. на [[Кримське ханство|Крим]]. [[Петро Дорошенко]] внаслідок зради [[калга|калги-султана]] [[Кирим Ґерай (калга)|Кирим Ґерая]] змушений був укласти [[Підгаєцька угода (1667)|Підгаєцьку угоду]] і погодитися на зверхність [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] над [[Правобережна Україна|Правобережною Україною]].

== Передумови ==
Від кінця квітня 1666 року уряди [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] та [[Московське царство|Московії]] вели між собою в селі [[Андрусово|Андрусові]] переговори про мир. Гетьманові [[Петро Дорошенко|Петрові Дорошенку]] стало відомо, що московський уряд має намір зректися претензій до [[Правобережна Україна|Правобережної України]], аби цією ціною зміцнити своє панування над [[Лівобережна Україна|Лівобережжям]]. Дорошенко вирішив ударити на Річ Посполиту, щоб примусити її зректися з свого боку Правобережної України й цим поставити обидві сторони, які вели перемовини в Андрусові, перед фактом унезалежнення цієї частини України. Дорошенко заручився восени 1666 року допомогою з [[Кримське ханство|Криму]]&nbsp;— до нього прийшло 30000 татар. Польський уряд, по ліквідації [[Рокош Любомирського|рокошу Любомирського]], вислав 6000 коронного війська на Україну під проводом реґіментаря [[Себастьян Маховський|Себастьяна Маховського]]. Він у грудні 1666&nbsp;р. вступив на [[Поділля]] й першим ділом зруйнував містечко [[Івангород (Уманський район)|Івангород]], яке не хотіло піддатися добровільно. Але вже 19 грудня на нього напав Дорошенко між Браїловом і [[Брацлав]]ом і у [[Битва під Браїловим (1666)|битві]] знищив цілий його відділ, а сам Маховський потрапив у [[полон]] і був відвезений до Криму.

Це прискорило укладення [[Андрусівське перемир'я|договору в Андрусові]] [[13 січня]] [[1667]]&nbsp;р.), на основі якого встановлялося перемир'я між Річчю Посполитою та московитами на 13 років. Правобережна Україна залишалася під Польщею, Лівобережна&nbsp;— під Москвою; Київ залишався у московитів тільки на два роки; [[Запорожжя]] мало зоставатися під спільною зверхністю обидвох окупантів. Андрусівський трактат неприхильно зустріли [[Петро Дорошенко|Дорошенко]], турки й татари: для першого він дуже утруднював його програму злуки обох частин України, а для [[Османська імперія|Туреччини]] й [[Кримське ханство|Криму]] виникала небезпека спільного супроти них фронту Польщі й Московії.

Але зречення московського уряду претензій до Правобережної України розв'язувало П. Дорошенкові руки щодо боротьби проти Польщі в союзі з Кримом і Туреччиною. Ще перед остаточним закінченням Андрусівських переговорів він вислав до [[Кримське ханство|Криму]] посольство клопотатися, щоб новий хан [[Аділь Ґерай]] (поставлений турками замість скинутого в 1665 [[Мехмед IV Ґерай|Мехмед Ґерая IV]]) помирився з Москвою і вкупі з ним воював Польщу.<ref>{{Cite web |url=http://varnak.psend.com/narys/ch4.html |title=Архівована копія |accessdate=13 вересня 2008 |archive-date=15 жовтня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131015173016/http://varnak.psend.com/narys/ch4.html }}</ref>

== Західний похід гетьмана Дорошенка ==
[[Файл:Doroshenko Petro.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Петро Дорошенко]]]]
{{main|Західний похід українського та татарського військ 1667}}
У травні [[1667]] року гетьман [[Правобережна Україна|Правобережної України]] [[Петро Дорошенко]], намагаючись здобути Україну по [[Вісла|Віслу]], почав підготовку до походу проти [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. Були розіслані універсали про мобілізацію козаків, котрі мали збиратися під [[Корсунь-Шевченківський|Корсунем]]. До [[Стамбул|Стамбула]] вирушило посольство засвідчити готовність прийняти протекцію султана. [[Мегмед IV|Мехмед IV]] позитивно поставився до цієї пропозиції. У серпні гетьман застеріг [[Ян II Казимир|Яна Казимира]], щоб той не чинив шкоди козакам, котрі в минулому перебували в його підданстві, але тепер «заховалися під опіку султана». Прибулі в другій половині травня кілька тисяч татар Батирші-мурзи, на їхню вимогу, разом із уманськими козаками полковника Григорія Білогруда були послані по здобич на захід. Вони вдерлися в [[Летичів]]ський повіт [[Поділля|Подільського воєводства]] та на [[Волинь]], де захопили численний [[ясир]]. У червні кількатисячний [[чамбул]] Елле-мурзи й козаки [[Остап Гоголь|Гоголя]] пройшли через [[Поділля]] до [[Тернопіль|Тернополя]]. Протягом липня-серпня татари, котрі приходили на допомогу Дорошенку, вчинили спустошливі рейди до [[Старокостянтинів|Старокостянтинова]], [[Меджибіж|Меджибожа]], [[Острог]]а, [[Ізяслав|Заслава]], [[Збараж]]а, [[Вишнівець|Вишнівця]] й [[Дубно|Дубна]]. Вимушена згода [[гетьман]]а на проведення цих походів у [[Західна Україна|західноукраїнські]] землі стала його великим політичним прорахунком, бо призвела до втрати в майбутньому підтримки з боку місцевого населення. Зазнавши лиха від татар, воно стало шукати захисту в польських воєначальників, чим напрочуд вдало скористався призначений коронним гетьманом [[Ян III Собеський|Ян Собеський]].<ref name="a">Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.)''.&nbsp;— (Сер. Україна крізь віки) Т.7.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— ISBN 966-7217-26-4 стор. 287</ref>

У середині серпня [[1667]] року [[Петро Дорошенко|Дорошенко]] здобув [[Чигирин]]ський замок і посилив облогу польського гарнізону [[Біла Церква|Білої Церкви]]. Не довіряючи обіцянкам короля надати «удільність» частині козацької України, він силою близько 15 тисяч козаків з 30-40 гарматами разом із 16-20-тисячним [[Кримське ханство|татарським військом]] на чолі з [[калга|калгою-султаном]] Кирим Ґераєм на початку вересня вирушив у похід проти [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. На поміч йому прийшло й 3 000 турецьких [[Яничари|яничар]] із 12 гарматами. За визнанням Собеського, козаки мали намір іти аж до Вісли. Основні сили українців і татари просувалися через Старокостянтинів на [[Тернопіль]]. Допоміжного удару з боку [[Придністров'я|Подністров'я]] завдавав [[Остап Гоголь|Гоголь]]<ref>Дорошенко, том ІІ, стор. 78 подає загальне число війська Дорошенка в 24 тисячі та 40 гармат; тому цей допоміжний удар було нанесено силами до 10 тисяч козацького війська, напевно з кількома гарматами</ref> (захопивши з козаками й опришками [[Шарівка (Хмельницький район)|Шарівку]], він атакував [[Ярмолинці (смт)|Ярмолинці]], де, за словами автора «Римованої хроніки», кожен поляк "мусів, захищаючись, скакати як горобець на нитці").<ref name="a"/>

== План Собеського ==

[[Файл:Jan Sobieski.jpg|міні|праворуч|200пкс|[[Ян III Собеський|Ян Собеський]]]]
Річ Посполита, стомлена громадянською війною ([[Рокош Любомирського|рокошем Любомирського]]), була не готова до війни, тому [[Польний гетьман коронний|гетьман польний]] Ян Собеський мусив сам разом із місцевим населенням, зімпровізувати оборону. Вже у червні він повідомив шляхту [[Руське воєводство|Руського]] і [[Люблінське воєводство|Люблінського воєводства]] про можливу небезпеку. Гетьман, показуючи приклад великої енергії, зумів зібрати 15000 [[Солдат|жовнірів]] (до цього числа входили гарнізони [[фортеця|фортець]] і приватні війська). Крім того, озброїв багато селян, які приєдналися до війська.<ref>17-18 тис. подільських, волинських і галицьких селян і міщан, Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.)'' // Серія «Україна крізь віки».&nbsp;— Т. 7.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— ISBN 966-7217-26-4 стор. 288, переважно поляків. Там же дається вище число коронних військ&nbsp;— 25 тисяч.</ref>

[[Файл:Західний похід гетьмана Дорошенка 1667.JPG|міні|праворуч|300пкс|Підгаєцька кампанія, осінь 1667 року]]
Перед підходом з'єднаної козацько-татарської армії [[Ян III Собеський|Собеський]] вирішив скористатися досвідом [[Стефан Чарнецький|Стефана Чарнецького]] під час кампанії [[1664]] року проти козаків, застосувавши його для розгрому татарських [[чамбул]]ів. Собеський розумів, що його сили недостатні для того, щоб розбити [[Петро Дорошенко|Дорошенка]] у вирішальній битві. Також, якби Собеський спробував затулити шлях вглиб країни армії Дорошенка, ставши в одному укріпленому таборі (за прикладом [[Облога Збаража|Збаража]], то частина сил супротивника могла б його легко заблокувати в таборі. Саме тому Собеський вирішив розділити армію на п'ять з'єднань кількістю від кількохсот до пари тисяч жовнірів. Кожна така група захищала певний район або перекривала важливий шлях, опираючись на зміцнені фортеці Західного [[Поділля]], [[Волинь|Волині]] й [[Галичина|Галичини]] ([[Кам'янець-Подільський|Кам'янець]], [[Теребовля]], [[Бережани]], [[Дубно]], [[Броди]] та інші) або укріплений [[табір]], а тому не боячись того, що їх може знищити військо П. Дорошенка. При цьому кожна група мала достатню кількість рухомих сил, здатних до погрому окремих чамбулів. Поєднання наступальної сили польської [[кіннота|кінноти]] з оборонною здатністю [[фортеця|фортець]] мало принести добрий результат. Я. Собеський хотів розпорошити сили противника й, нав'язавши їм [[маневр]]ову боротьбу, знищити.<ref name="g">Wojskowy Instytut Historyczny, zakład historii dawnego wojska polskiego. Zarys dziejów wojskowości polskiej do roku 1864. Tom II, 1648—1864. Redaktor naukowy Janusz Sikorski. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. Warszawa • 1966. p.107-110</ref>

З другою частиною (3000 війська) [[Ян III Собеський|Собеський]] став спочатку під [[Кам'янець-Подільський|Кам'янцем]], куди він дістався [[20 вересня]]. Тут він розраховував поставити під загрозу зручний відкритий шлях на [[Львів]]. Але Дорошенко з [[Кирим Ґерай|Кирим Ґераєм]] не піддалися на хитрість. Під прикриттям пропозиції про ведення переговорів союзники [[25 вересня]] рушили з-під [[Старокостянтинів|Старокостянтинова]] на захід, через [[Збараж]] і [[Вишнівець|Вишневець]] та дійшли [[3 жовтня]] до [[Поморяни|Поморян]]. [[Ян III Собеський|Собеський]], дізнавшись про появу татар і Дорошенка у [[Галичина|Галичині]], [[1 жовтня]] вирушив до [[Підгайці|Підгаєць]] і став там [[4 жовтня]] на відстані 45&nbsp;км од головних сил супротивника, загрожуючи її [[комунікація|комунікаційним]] лініям та розраховуючи на те, що П. Дорошенко вирішить його розбити.

Коли татари розпустили чамбули, виявилося, що польські відділи були розташовані так, що нападники скрізь натрапляли на опір і більшість відправлених загонів було розбито.<ref>Смолій і Степанков (Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.)''.&nbsp;— (Сер. Україна крізь віки) Т.7.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— С. 288.&nbsp;— ISBN 966-7217-26-4) трактують події дещо інакше: <blockquote>П. Дорошенко й [[Кирим Ґерай]], знявши облогу [[Вишневець|Вишнівця]], захопили Збараж, [[Тернопіль]], [[Зборів]] і [[Поморяни]] й звернулися з листами до [[львів]]'ян, пропонуючи розпочати [[переговори]] про [[Капітуляція|умови здачі міста]]. Розгадавши задум Я. Собеського, вони вирушили основними силами (близько 20 тис. осіб) проти нього й уже 6 жовтня з'явилися під Підгайцями.</blockquote></ref> Особливо відчутних поразок татари зазнали під Поморянами, [[Бучач]]ем і [[Нараїв (Тернопільський район)|Нараєвом]]. Лише [[Зборів]] здався без боротьби, ставши жертвою грабежу [[орда|орди]]. Коли з'ясувалось, що урозсип діяти не вдалося, козацько-татарські сили знову зосередилися в кулак і рушили на [[Львів]].

[[Файл:GierymskiMaksymilian.PotyczkaZTatarami.1867.ws.jpg|міні|праворуч|200пкс|Сутичка з татарами (художник Максиміліан Ґєремський, 1867)]]
На шляху до Львова, під [[Підгайці|Підгайцями]], козаки й татари наштовхнулися на [[армія|армію]] польного коронного гетьмана Яна Собеського (3000 солдатів, 6000 озброєних селян і 18 гармат), що закрила їм дорогу. Обране Собеським для бою місце було дуже зручно [[оборона|обороняти]]. На північ від Підгайців лежить височина, обмежена з одного боку лісом, а з другого річкою [[Коропець (притока Дністра)|Коропцем]], що утворює тут смугу [[Став|ставів]]. [[Височина]] поділена [[яр]]ами та [[струмок|струмками]] на східну і західну частину. З півдня й заходу Підгайці прикривали густі [[ліс]]и, а зі сходу [[болото|болота]] і глибокі [[Балка (форма рельєфу)|балки]]. Собєський заздалегідь провів [[Інженерні війська|інженерну підготовку]] [[Бойовий простір|поля бою]], звівши два [[равелін]]и з гарматами на північ від підгаєцького замку. Більшість військ Я. Собеського лишилися в резерві. Відділи Кирим Ґерая і Петра Дорошенка (близько 20000 війська) підійшли до Підгайців вже [[4 жовтня]], але битва почалася на два дні пізніше&nbsp;— [[6 жовтня]].<ref>Віммер дає цю дату під знаком питання</ref>

== Битва ==
[[Файл:Pidhaitsi church.jpg|міні|праворуч|200пкс|Костел в Підгайцях, 15-2 пол. 17 ст., у якому була підписана Підгаєцька угода]]

Особливості поля бою змусили союзну [[армія|армію]] поділитися на два крила, що могли слабо взаємодіяти тактично через те, що поле бою поділяв на дві частини глибокий [[яр]]. При цьому як західна, так і східна частини поля мали ширину не більше 1&nbsp;км, що унеможливило для козацько-татарського війська використати свою чисельну перевагу — у першому [[Ешелон (військова справа)|ешелоні]] могло йти не більше 8-10 тисяч вояків.<ref name="d">Wieslaw Majewski ''Podhajce&nbsp;— letnia i jesenna kampania 1677 r.'' Studia i materiały do historii wojskowości, tom VI, Część 1, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej Warszawa 1960&nbsp;— str. 47-98</ref>

Задум [[Петро Дорошенко|Дорошенка]] полягав у тому, щоб татари вдарили бережанським шляхом на західній частині підгаєцької височини, по лівому флангу поляків втягнути в бій всі сили Собєського та відвернути їх від спроби козаків здобути Старе Місто [[Підгайці]]в, форсувати Коропець, вийти у тили розташування поляків та відрізати їх від [[Підгаєцький замок|підгаєцького замку]].

[[Ян III Собеський|Собеський]] розмістив всю свою піхоту й артилерію у двох [[равелін]]ах у формі півкола під командою майбутнього гетьмана [[Станіслав Ян Яблоновський|Яблоновського]] (переможця татар під [[Битва під Устечком|Устечком]] у 1694 році), тримаючи в резерві всю свою кінноту.

[[Файл:Битва під Підгайцями 1667 - план-схема 3.jpg|міні|праворуч|200пкс|Схема битви під Підгайцями 1667&nbsp;р.]]
Першим почав наступ калга-султан з татарами, але оскільки він вівся на вузькому фронті, Собеський зупинив його вогнем піхоти й артилерії з польових укріплень, а також контратаками кінноти із другої лінії. У контратаці взяло участь дві третини [[кіннота|кінноти]] Собєського, 13 [[корогва|корогов]] під проводом поручника гетьманської [[Гусари (рід кавалерії)|гусарської]] [[корогва|корогви]] Александра Поляновського. Цим 800 полякам протистояло близько 2 000 татарської кінноти, яка через брак простору не могла реалізувати чисельну перевагу та оточити Поляновського. Тим часом польська [[артилерія]] почала вести вогонь через голови своєї кінноти по другій лінії татар, не даючи їм прийти на допомогу першій лінії.

В цей час почалася атака Дорошенка на правий фланг Собеського. Проти козаків Собеський кинув решту кінноти, 400 коней на чолі з поручником Вілчковським. Ця атака повинна мала дати час польській піхоті і селянам закінчити лінію [[Шанець|шанців]]: довести її до Коропця і перекрити шлях у тил польського розташування.

[[Атака]] козаків була підтримана вогнем козацьких [[Артилерія|гамат]], і супроводжувалася спробою [[форсування]] струмка вище Старого Міста із метою обійти поляків з [[тил]]у. Вона також закінчилася невдачею: її зупинила, крім решти другої лінії, також [[кіннота]], перекинута з лівого крила після того, як там було відбито татар. Ці 5 [[Панцерні (кіннота)|козацьких (панцерних)]] і татарських корогов, 300 чи 400 коней, атакували загін козаків, що переходив через струмок, і розбили його. При цьому їх атакувала татарська [[кіннота]], що підтримувала наступ козаків, і відрізала їм відступ до правого берега річки. 5 корогов тоді пробилися до групи Вілчковського і разом з нею вдарили на татарську кінноту.<ref name="d"/>

Татари Кирим Ґерая на польському лівому [[фланг|фланзі]] відступили, і це дозволило полякам разом з селянами і [[табір]]ною [[челядь|челяддю]] перейти у [[контратака|контратаку]] і відкинути козаків [[Петро Дорошенко|Дорошенка]]. Козаки, атаковані з трьох сторін, запанікували та побігли, а козацько-татарські [[Військовий резерв|резерви]] через вузький [[фронт]] завширшки 1&nbsp;км не змогли подати їм допомоги.

Невдача козацько-татарського війська, окрім складності штурму добре захищеної позиції супротивника в умовах складної місцевості, була обумовлена поганою координацією дій двох частин коаліційного війська.<ref name="d"/> Через високі втрати козаки й татари відмовилися від спроби досягти швидкого розв'язання бою і використовуючи кількісну перевагу, приступили до облоги польських військ.<ref name="g"/> Втрати поляків також були високими, до 500 осіб.<ref name="c">Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.)''.&nbsp;— (Сер. Україна крізь віки) Т.7.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— ISBN 966-7217-26-4 стор. 288</ref>

== Угода ==
Під час цієї [[Облога|облоги]] польські гарнізони, розсіяні по краю, перекрили лінії постачання козацько-татарського війська. Крім того, запорозький [[кошовий отаман]] [[Іван Ждан-Ріг|Ждан-Ріг]] (Іван Кириленко) і харківський полковник [[Іван Сірко]], союзник [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], з 2000 запорожців вдерся до [[Крим]]у і, користуючись з відсутності на півострові значних військових сил, пограбував і розорив край так, що там залишилися «тільки пси й коти». Прорвавшись через [[Перекопський вал|Перекоп]], козаки зруйнували м. Арбаутук, вбили понад 2 тис. чоловіків, захопили в рабство 1,5 тис. жінок і дітей, звільнили 2 тис. невільників і з тріумфом повернулися до [[Січ|Січі]].<ref name="c"/>

Ця звістка страшенно наполохала татар, які були з [[Петро Дорошенко|Дорошенком]], і відібрала у них охоту далі воювати в [[Галичина|Галичині]]. Вони відчули недовір'я до своїх союзників козаків. Багато почало тікати з табору додому. Повторилася типова в історії татарсько-українських союзів картина: понад головами своїх союзників [[Кирим Ґерай]] почав [[16 жовтня]] переговори з [[Ян III Собеський|Собеським]], і всього за якихось чотири години вже був готовий трактат про «вічну приязнь і непорушний мир»; а щодо козаків, то вони мали б залишатися в [[Річ Посполита|польскім]] підданстві на умовах, які мусила виробити спеціальна комісія. Угода також передбачала обмін полоненими.<ref name="c"/>

Під час переговорів [[Кримське ханство|татари]] зокрема запропонували союз проти [[Московське царство|Росії]]. Згідно з цими угодами, в обмін на «подарунки» татари мали утриматися від набігів, і також утримувати від нападу [[Буджак|Буджацьку]] і [[Добруджа|Добрудзьку]] [[орда|орди]], які не визнавали зверхності [[Кримське ханство|кримського]] [[хан]]а. У окремому універсалі [[18 жовтня]] дозволено татарам повернутися у Крим разом із захопленим [[Ясир|ясиром]]. Тому, повертаючись, [[Кримське ханство|татари]] лише на [[Покуття|Покутті]] спустошили близько 300 сіл.

[[Петро Дорошенко|Дорошенко]] опинився в настільки небезпечній ситуації, що мусив наспіх копати окопи, щоб захистити свій табор від «союзників». Коли на третій день Кирим Ґерай запропонував своє посередництво, то йому не залишалося нічого іншого, як приступити й собі до переговорів із Собеським.

Через три дні, [[19 жовтня]], дійшли до угоди: Дорошенко і все [[Військо Запорозьке]] обіцяли підданство королеві й відмовлялися на майбутнє від усяких інших протекцій; дідичі могли вільно вертатися до своїх маєтків; коронне військо не мало входити до козацької України; польська залога в [[Біла Церква|Білій Церкві]] мала бути зменшена, остаточну полагоду відносин відкладалося до найближчого [[Сейм Речі Посполитої|сейму]]. Пакт скріплено взаємною [[присяга|присягою]] Дорошенка й Собеського.<ref name="e">Дорошенко, том ІІ, стор. 78</ref>

Через брак достатніх сил підгаєцька кампанія не могла принести тривалої політичної користі [[Річ Посполита|Речі Посполитій]]. Єдине, чого вдалося добитися Собеському, це запобігти надмірним людським і матеріальним втратам. З іншого боку, можна лише уявляти, за словами відомого дослідника [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитра Дорошенка]], яким важким ударом для Дорошенка став «такий фінал кампанії, до якої він старанно приготовлювався цілий рік з напруженням усіх своїх сил!»<ref name="e"/>

Цікаво, що радянська «Історія Української РСР» згадує про цю битву як про перемогу Дорошенка: «Наступного року поблизу [[Підгайці]]в полки Дорошенка і татарські загони знову оточили військо [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і завдали йому поразки»<ref>''Історія Української РСР'', том 2, Наукова Думка, Київ 1979 стор. 91</ref>

== Битва у контексті військового мистецтва 17-18 століть ==
[[Файл:Monument bitwa pod Podhajcami 6-16 października 1667.JPG|міні|праворуч|200пкс|Монумент на місці битви]]
Битва під Підгайцями з польського боку мала оборонно-наступальний характер. План польського головнокомандувача мав джерела у плані [[Ян II Казимир|Яна Казимира]], складеному на [[Битва під Варшавою (1656)|битву під Варшавою]] у 1656 році проти [[Швеція|шведів]]. Бойовий порядок мав на меті каналізування дій супротивника у потрібному для поляків напрямку, при тому чисельну слабість війська було скомпенсовано польовими [[фортифікація]]ми. При тому польський [[фронт]] не перетворювався на одну монолітну лінію укріплень, що змусило б супротивника вдатися до єдиної альтернативи − спроби обходу з [[тил]]у. Два окремих [[равелін]]а із досить широким інтервалом між ними створювали ілюзію можливості [[прорив]]у крізь польські лави. На практиці [[фланг]]овий [[вогонь]] з укріплень та контратаки [[кіннота|кінноти]] з другої лінії виявилися достатніми для завдавання супротивнику поразки.

Два равеліни півкруглої форми давали кінноті кращі можливості взаємодії з артилерією, ніж було б у випадку однієї безперервної лінії шанців. Битва під Підгайцями мала проміжну форму між битвою у чистому полі та захистом укріпленого [[табір|табору]]. Подібний характер носили бої в перший день [[Битва під Журавном|Журавненської битви]], де Собеський збудував [[редут]]и перед укріпленим [[табір|табором]]. Аналогічно ужив систему польових укріплень [[Петро I|Петро І]] в [[Полтавська битва|битві під Полтавою (1709)]], а пізніше також маршал Франції [[Моріц Саксонський]] під [[Битва при Фонтенуа (1745)|Фонтенуа (1745)]].

[[Фортифікаційна споруда|Укріплення]] дозволили [[Ян III Собеський|Собеському]], незважаючи на малу чисельність його війська, вжити метод економії сил: понад половину його військ складав [[Військовий резерв|резерв]]. Характерним було його постійне відтворення, при тому резервом ставало все, що в цей час не задіювалось на якому-небудь відрізку фронту (подібно тому, як сталося в битві [[Битва під Простками|під Простками]] у 1656&nbsp;р.). Резерв Собеського мав свою генезу не тільки з класичного поняття резерву, але й у діях самостійних [[авангард військовий|авангардів]] чи [[ар'єргард]]ів ([[Битва під Варкою|Варка]], [[Битва під Простками|Простки (1656)]], Новгород-Сіверський (1664), дії [[Рокош Любомирського|рокошан]] під Ченстоховою (1665) та [[Битва під Монтвами|Монтвами (1666)]]). Такі групи мали в той чи інший спосіб зв'язати чи виманити супротивника та підготувати як найкращі умови для ведення [[бій|бою]] своїм головним силам. Під Підгайцями роль авангарду відігравала перша лінія ([[равелін]]и); оборонний потенціал фортифікації та [[Вогнепальна зброя|вогнепальної зброї]] заступив тут [[маневр|маневровість]] [[Кіннота|кавалерії]]. Еквівалентом головних сил став резерв. Дальшим розвитком системи [[оборона|оборони]], основним чинником якої був сильний резерв, стала [[битва під Львовом (1675)]].<ref name="g"/>

== Додаток. Козацькі літописи про Підгаєцьку кампанію ==
{{Цитата|<blockquote>Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов, але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по фортеціях, а гетман коронній  Ян Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зламали, и мусіл хан уступати, и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. Итак козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узявши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина</blockquote>|40|'''[[Літопис Самовидця]]'''|http://litopys.org.ua/samovyd/sam03.htm}}

{{Цитата|<blockquote>Того ж року гетьман Дорошенко з дружніми йому татарами обліг в Підгайцях коронного гетьмана Яна Собецького, що простував на Україну. Ляхам довелось вельми сутужно. Та коли до татар прийшла звістка, що Сірко із запорізькими козаками гостює в Криму, то орда й Дорошенко нашвидку замирилися з коронним гетьманом. А хан, хоч і перестрів козаків під Перекопом (він там став з тими ордами, що залишалися в Криму), хоч і звів з ними битву та багатьох перебив, все ж не переміг козаків. Козаки перемогли його і змусили спершу відійти, а потім присилувати і втікати. Орда кинулася від Перекопу рятувати своїх жінок та дітей та спасатися в горах. А козаки більше тижня по Криму гуляли, села палили, Крим пустошили. А взявши чималу здобич, повернулися на Запоріжжя. Саме з причини цього розгрому опісля і орда і Дорошенко підтвердили своє перемир'я з коронним гетьманом.</blockquote>|40|'''[[Літопис Грабянки]]'''|http://litopys.org.ua/samovyd/sam03.htm}}
{{Цитата|<blockquote>

'''Трактат із солтаном Калгою'''<br /><br />

Оскільки його милість солтан Кирим Ґерай Калга ввійшов сюди, в держави його королівської милості і Річі Посполитої, з військами кримськими, ногайськими, буджацькими, білогородськими не з іншим наміром, тільки з тим, щоб постановити й підтвердити давні пакти, за багато років перед тим утверджені з його милістю королем і Річчю Посполитою іменем теперішнього його милості хана, його наступника, також і цілого Криму, а особливо ті, які недавно постали з його милістю ханом та з Іслан-Гереєм, що пішов із цього світу, як і наступником його, ханом, його милістю Мехмет-Гереєм. Отож, зійшовшись між собою тут, під Підгайцями, його милість пан гетьман від імені його милості короля й цілої Річі Посполитої та його милість солтан іменем його милості теперішнього хана і його наступника на потім, як і цілого Криму, і всіх їхніх милостей, присягалися, вмовившись разом, до вічної приязні і на вічно нерозривний мир.

По-перше, все, що тільки сталося поміж обома народами, як у минулу зиму, так і в теперішні часи, пустили у вічну непам’ять, віддавши те на таємний суд Божий. А щоб не доходило в подальшому до такого розірвання приязні, його милість пан гетьман вимагає під присягою, що коли б мали заходити коли-небудь і які-небудь оказії, незгоди або претензії поміж згаданими державами, має вирішуватися це через послів, і до їхнього повернення все повинно лишатися у спокої, і не повинні виявлятися знаки неприязні.<br /><br />
А що його милість солтан обіцяє й присягається іменем його милості теперішнього хана і його наступників, як і цілого Криму, бути ворогом ворогів його королівської милості і Річі Посполитої, ставати з військами, яких його королівська милість та Річ Посполита потребуватиме на будь-яку послугу Річі Посполитої, то навзаєм і його милість гетьман обіцяє й забезпечує іменем його королівської милості й Річі Посполитої віддавати подарунки<ref>Відомі «упоминки», які польські королі мали виплачувати кримським ханам за ненапад</ref> згідно з давніми звичаями, що належать їхнім милостям ханам і кримським ордам, починаючи від того поприсяження зобопільної дружби. На знак того й задля вічної приязні з його милістю ханом і цілим Кримом він ординує при його милості солтані і своїх людей, щоб перебували біля його милості хана<ref>Тобто заложників.</ref>,— вони так довго мають там залишатися, доки не повернеться до його милості хана посол, виправлений на сейм за подарунками. Зате його милість хан не посилатиме без відома й приязної волі його королівської милості та цілої Річі Посполитої жодних військ в Україну і в держави його королівської милості. А що деякі орди буджацькі, білогородські, також ногайці й немала частина оракулів, візабетелів не визнають себе в послушенстві його милості хана, то й тоді його милість солтан убезпечує його милість пана гетьмана й упевнює, що коли б згадані свавільні орди входили малими чи також великими купами в держави його королівської милості, то його милість солтан іменем його милості хана обіцяє їх присмиряти, жодної не виказуючи протекції і не допускаючи з’єднуватися з ними своїм військам.

Оскільки на прохання його милості хана і солтана Калги його королівська милість і Річ Посполита приймає козаків до ласки як своїх власних підданих, аби задовольнялися вони тим, що їм декларуватиметься призначеною від його королівської милості комісією, і хай ствердять свою покірність у тому присягою. Обіцяє його милість солтан для утвердження ґрунтовнішої приязні і братерської вірності справити у його милості хана, щоб в’язнів, побраних під Браїловом, тобто пана Маховського й інших, які вже відзиваються й відзиватимуться, його милість хан повернув до Польщі, а його милість пан гетьман навзаєм обіцяє випросити у його королівської милості, щоб той на знак щирого братерства з його милістю ханом наказав випустити на волю татар, різночасно побраних в ув’язнення.

Його милість солтан убезпечує, що він з усіма ордами правдиво обіцяє його милості панові гетьману — як з цього місця, так і повертаючись до Криму,— не дозволить він чинити зі свого відома жодних набігів у будь-який бік і взагалі закаже, аби не ходили; свавільників же своїх зволить громити і на знак ґрунтовнішого братерства має ствердити те присягою. На що для кращої віри з підписом рук наших притискаємо й печатку. Даний під Підгайцями вересня 16 дня 1667 року.

Гіт-Герей солтан; Керим-Герей Калга, солтан великих орд кримських; Якки-Герей; Гем-Герей; Сирам-бей; мурза Забей Карачага; Маутша-мурза; Мадукала; Адиша-мурза; Мах-мурза; Мит Гієткша Мурта.

'''ТАТАРСЬКА ПРИСЯГА'''

Присягаємо єдиному господові Богові, тому, який створив небо й землю, море й усе, що ми дотримуємося загалом і зокрема всього, що є в тих пунктіх, які описано й висловлено в підписанім трактаті. А коли будь у чому не дотримаємо й зламаємо нашу присягу, хай нас той господь Бог, до якого взиваємо, покарає на цьому й на тому світі; і покарає нас завжди і нащадків наших, наче ворожою шаблею. І чинимо це іменем його милості хана, солтана Калги, Нурадина від імені Криму і всіх орд, що знаходяться під державою його милості хана.

'''ПІДГАЄЦЬКІ ПАКТИ, постановлені з його милістю паном Дорошенком, гетьманом запорозьким'''<ref name="f">Подано у перекладі з польської мови</ref>

Ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман, пізнавши щиру готовність його милості пана Петра Дорошенка, гетьмана війська його королівської милості Запорозького, до послуг його королівської милості й Річі Посполитій і маючи його запевнення, що не з війною, але з проханням благають ласки його королівської милості й Річі Посполитої, обіцяє згаданому панові гетьману з військом його королівської милості Запорозьким подати прохання до його королівської милості й Річі Посполитої, аби все те, що сталося дотіль, його королівська милість і Річ Посполита піддала цілковитому забуттю. А щоб це його милість король та Річ Посполита ясніше побачили, його милість пан гетьман запорозький і Запорозьке військо обіцяють відтепер цілковите й вірне підданство його королівській милості й Річі Посполитій, щире бажання на всілякі послуги і вирікається на потім всіляких протекцій, покладаючи свою безпеку на саму тільки ласку його королівської милості й Річі Посполитої. І щоб бути достойнішими її, зобов’язується всім панам, як дідичних добр, так і державних добр його королівської милості, чи їхнім намісникам, давати допомогу для їхнього безпечного мешкання в домах, за винятком того, про що покірно просять, аби козаки й їхні хутори були вільні.

А оскільки ясновельможний його милість пан великий маршалок і польний коронний гетьман не має повної сили на заспокоєння претензій його королівської величності Запорозьких військ, то всі їхні вимоги відкладає до найближчого сейму, на який військо його королівської милості Запорозьке зашле своїх послів і проситиме комісії, в чому їм допоможе ясновельможний його милість пан маршалок. Між тим він убезпечує Запорозьке військо, що до комісії не вводитиме коронних, його королівської милості, військ у жодне місто, нікуди, де тільки мешкають козаки, що належать до Запорозького війська. Навзаєм і запорозькі війська не повинні вимагати жодних міст, у яких досі козаків не було. А що то за міста, має бути висловлено особливим актом.

Через те, що білоцерківська залога не може мати достатнього утримання без утиску людей Запорозького війська, лишаючись у такому числі, як і в Білій Церкві, так і в інших містах, то його милість пан маршалок на прохання його милості пана гетьмана Запорозького війська і цілого війська згоджується послати офіцера до його милості пана Стахурського<ref>Стахурський — польський генерал-майор, комендант польської залоги в Білій Церкві. Ця залога дуже наприкрилася козакам і місцевому населенню. Тут було близько трьох тисяч поляків.</ref> з розпорядженням, щоб частину людей спроваджено з Білої Церкви, суворо наказавши, аби його милість пан комендант, лишаючись у Білій Церкві, у найменший спосіб не важився чинити жодної кривди людям, що належать до Запорозького війська, під загрозою військового суду. Тим же розпорядженням накаже панові коменданту, щоб як церковні речі, так і те, що взято в полковника паволоцького, віддав цілком, кому належить, без усілякої відволоки, аби всі покривджені були задоволені.

Ці пункти мають бути зараз зміцнені присягою з боку його королівської милості й Річі Посполитої через ясновельможного його милості пана великого маршалка і коронного польного гетьмана та їхніх милостей панів комісарів, призначених до трактування, а з боку війська його королівської милості Запорозького через його милість пана Петра Дорошенка, гетьмана, обозного військового, генеральних суддів, осавулів, сотників і всіляку старожитну старшину, та стверджені, згідно з писаною формою. Даний під Підгайцями, 19 жовтня, дня, 1667 року.

'''ПРИСЯГА ВІЙСЬКА його королівської милості Запорозького'''<ref name="f"/>

Я, Петро Дорошенко, гетьман війська його королівської милості Запорозького, всі обозні, судді, осавули, полковники, сотники і всі разом старшини своїм і цілого війська його королівської милості Запорозького іменем тих, що лишаються як тут, в обозі під Підгайцями, так і тих, що лишились удома, котрі є тепер і котрі будуть на потомні часи, присягаємо панові Богові святому, єдиному в святій трійці, перед найсвятішою Дівою і всіма святими, що як і предки наші, які мали повну силу і начальство від многовладних найясніших польських королів та Річі Посполитої, своїх дідичних панів, так і ми будемо постійно й тривко почуватися в тому-таки вірному підданстві його королівської милості та Річі Посполитої, обіцяючи його королівській милості та Річі Посполитій всілякі щирі та зичливі послуги, вирікаючись усілякої сторонньої протекції своїм і наступників наших, належних до військ його королівської милості, іменем. Зі сторонніми<ref>Тобто зі сторонніми державами.</ref> без відома його королівської милості не матимемо кореспонденції ані посольства, але покладаємо все наше майно і власне здоров’я його королівській милості та Річі Посполитій в надії, що його королівська милість, пан наш милостивий, та Річ Посполита милостиво вдовольнять наші прохання. А ми все те, що висловлено в пунктах, написаних під Підгайцями, і те, що зараз обіцяємо, утверджуємо нинішньою клятвою. А коли б не дотримали в будь-чому, хай покарає нас господь Бог на душах, тілах, дітях, майні нашому тепер і на потомні часи.
Постановивши ці вищеописані Підгаєцькі пакти, гетьман Дорошенко з козаками, Нурадин-солтан з татарами, а гетьман польний з поляками роз’їхалися з-під Підгайців по домівках.

А на цьому боці Дніпра, того ж 1667 року, приятель гетьмана Брюховецького отець Методій, єпископ оршанський, могилевський та мстиславський, прибувши з Москви<ref>Методій прибув із Москви в Ніжин у вересні, сюди писав йому Брюховецький, запрошуючи у Гадяче, щоб помиритися.</ref>, поїхав у Гадяче в Пилипівський піст на святого Миколу<ref>Тобто 6 грудня (за ст. ст.). В. Ейнгорн вираховує приблизну дату прибуття Методія в Гадяче — не раніше 27 листопада.</ref>, щоб відвідати свого друга Брюховецького, з яким, відновивши давню дружбу, прийшов і в таке приятельство, що прирік на одруження з братаничем<ref>Тобто племінником.</ref> Брюховецького і дочку свою Методіївну. Після цього сватання вірність Брюховецького до царської величності відразу почала перемінюватися і ховано хилитися до зради.</blockquote>|40|'''[[Самійло Величко|Літопис Самійла Величка]]'''|http://litopys.org.ua/velichko/vel25.htm}}

== Примітки ==
{{reflist|2}}


== Джерела ==
* ''[[Горобець Віктор Миколайович|Горобець&nbsp;В.&nbsp;М.]]'' [http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zakhidny_pokhid_1667 Західний похід українського та татарського військ 1667] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160805061326/http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Zakhidny_pokhid_1667 |date=5 серпня 2016 }} // {{ЕІУ|3|291}}
* Wieslaw Majewski ''Podhajce&nbsp;— letnia i jesenna kampania 1677 r.'' Studia i materiały do historii wojskowości, tom VI, Część 1, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej Warszawa 1960&nbsp;— str. 47-98
* Wojskowy Instytut Historyczny, zakład historii dawnego wojska polskiego. Zarys dziejów wojskowości polskiej do roku 1864. Tom II, 1648—1864. Redaktor naukowy Janusz Sikorski. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. Warszawa • 1966. p.107-110
* Leszek Podhorodecki, ''Chanat Krymski'', ISBN 83-05-11618-2, str. 210—213
* Mała Encyklopedia Wojskowa, 1967, Wydanie I
* [http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm Наталія Яковенко, ''Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII&nbsp;ст.'' Розділ V. Козацька ера&nbsp;— §&nbsp;2. Руїна (1658—1686)&nbsp;— Андрусівське розполовинення] {{Webarchive|url=https://www.webcitation.org/6138JZ44X?url=http://history.franko.lviv.ua/yak_r5-2.htm |date=19 серпня 2011 }}
* Смолій В. А., Степанков В. М. ''Українська національна революція XVII&nbsp;ст. (1648—1676&nbsp;рр.)''.&nbsp;— (Сер. Україна крізь віки) Т.7.&nbsp;— К.: Альтернативи, 1999.&nbsp;— 352 с. ISBN 966-7217-26-4
* [http://varnak.psend.com/narys/ch4.html Дмитро Дорошенко ''Нарис Історії України'' 1966 Видавництво «Дніпрова Хвиля»&nbsp;— Мюнхен/«Глобус» Київ 1992 Том 2, розділ 4] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131015173016/http://varnak.psend.com/narys/ch4.html |date=15 жовтня 2013 }}
* [http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm ''Літопис Самовидця''. видання підготував Я.&nbsp;І.&nbsp;Дзира.&nbsp;— Київ: «Наукова думка», 1971.&nbsp;— 208 с] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20050408230410/http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm |date=8 квітня 2005 }}
* [https://web.archive.org/web/20080820211630/http://litopys.org.ua/grab/hrab.htm ''Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки'' / Пер. із староукр.&nbsp;— К.: Т-во «Знання» України, 1992,&nbsp;— 192 с]
* [http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm Величко С. В. ''Літопис. Т. 1.'' / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В.&nbsp;О.&nbsp;Шевчука; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1991.&nbsp;— 371 с.; ''Літопис. Т. 2.'' / Пер. з книжної української мови, комент. В.&nbsp;О.&nbsp;Шевчука; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1991.&nbsp;— 642 с.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080109091216/http://litopys.org.ua/velichko/vel.htm |date=9 січня 2008 }}

== Посилання ==
* [https://web.archive.org/web/20110902095100/http://wielkisobieski.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=161&Itemid=3 Bitwa pod Podhajcami 1667 roku]

{{Битви польсько-козацьких війн}}
{{Битви Литви і Польщі з татарами}}
{{добра стаття}}
{{DEFAULTSORT:Підгайці}}

[[Категорія:Битви польсько-татарських війн]]
[[Категорія:Битви польсько-козацьких війн]]
[[Категорія:Битви Руїни]]
[[Категорія:Битви Польщі]]
[[Категорія:Битви Кримського ханства]]
[[Категорія:Історія Поділля]]
[[Категорія:Битви XVII століття]]
[[Категорія:Битви в Україні]]
[[Категорія:Історія Підгайців]]
[[Категорія:Історія Підгаєцького району]]
[[Категорія:Польсько-українські битви]]
[[Категорія:1667 у Тернопільській області]]
[[Категорія:Ранньомодерна історія України]]