Перегляд вихідного коду сторінки Грін Ніна Миколаївна

{{Особа}}
'''Ніна Миколаївна Грін''' (уродж. '''Миронова'''; 11 (23) жовтня [[1894]], [[Гдов]]&nbsp;— [[27 вересня]] [[1970]], [[Київ]])&nbsp;— дружина [[Грін Олександр Степанович|Олександра Гріна]]. Засновниця [[Будинок-музей О. Гріна (Старий Крим)|музею письменника]] в [[Старий Крим|Старому Криму]], [[Прототип персонажа|прототип]] героїні «<nowiki/>[[Пурпурові вітрила|Пурпурових вітрил]]<nowiki/>» [[Пурпурові вітрила|Ассоль]].

== Життєпис ==
Народилася в родині банківського службовця Миколи Сергійовича Миронова. Старша дитина в сім'ї, молодші брати&nbsp;— Костянтин (1896&nbsp;р.н..), Сергій (1898&nbsp;р.н..). Сім'я переїжджала по місцях служби батька і в 1914&nbsp;р. перебралася з [[Нарва|Нарви]] в Петербург.

Закінчила гімназію із золотою медаллю, вступила на [[Бестужевські курси]] (1914).

У 1915 році вийшла заміж за студента-юриста Сергія Короткова, який був через рік мобілізований в армію і загинув на фронті [[Перша світова війна|Першої світової війни]] в 1916&nbsp;р. Закінчивши два курси біологічного відділення, Ніна пішла працювати медсестрою в госпіталь.

У 1917&nbsp;р. працювала друкаркою в газеті «Петроградское эхо» («Петроградське відлуння»), де вперше побачила Олександра Гріна. У 1918 році батько&nbsp;— Микола Сергійович&nbsp;— помер. Ніна захворіла [[Туберкульоз|на туберкульоз]], переїхала на три роки до родичів до [[Московська область|Підмосков'я]], потім повернулася до [[Санкт-Петербург|Петрограду]], де працювала медсестрою. Жили вдвох з мамою.

Знову зустріла Гріна в 1921 році; 7 березня 1921&nbsp;р. вони одружилися. У 1924&nbsp;р. Грін з дружиною та тещею переїхали до Криму, жили в Феодосії, потім&nbsp;— в Старому Криму..

Грін помер в [[Старий Крим|Старому Криму]] в 1932&nbsp;р. Ніна Миколаївна почала роботу з увічнення пам'яті письменника. В 1934&nbsp;р. їй вдалося організувати меморіальну кімнату. В тому ж році, отримавши гонорар за збірку оповідань Гріна «Фантастичні новели», на придбаній раніше ділянці землі площею 20 соток звела житловий будинок. Будинок Гріна став приватним музеєм . Відкриття державного музею було призначено на 1942 рік, до 10-річчя смерті А.&nbsp;С.&nbsp;Гріна. Брала участь у створенні Історико-краєзнавчого музею в Старому Криму, з дорученнями від музею їздила до Москви<ref>{{Книга
|автор = Томашевич Т.В., Богданов А.Н
|рік = 2019
|тираж = 
|doi = 10.32521/2074-8132.2019.1.140-147
|ISBN = 
|серія = Антропология
|сторінок = 
|сторінки = 140-147
|том = I
|видавництво = Издательский Дом МГУ
|частина = 
|місце = М.
|видання = Вестник Московского университета
|відповідальний = 
|посилання = http://bulletin.antropos.msu.ru/article.php?id=708
|мова = ru
|оригінал = 
|заголовок = Памяти Бориса Ивановича Татаринова (1913–1941)
|посилання частина = 
|ref = 
}}</ref> .

У 1934&nbsp;р. вийшла заміж за феодосійського лікаря-фтизіатра Петра Івановича Нанія, давнього знайомого, який лікував О.&nbsp;С.&nbsp;Гріна. На початку [[Німецько-радянська війна|німецко-радянської війни]] шлюб Нанія і Грін розпався.

Під час німецької окупації Криму залишилася в Старому Криму з важко хворою матір'ю. Працювала коректором і редактором в окупаційній газеті «Офіційний бюлетень Старо-Кримського району», з 29 січня по 15 жовтня 1942 року завідувала районної друкарнею. Окупаційна влада використовували ім'я вдови знаменитого письменника в своїх пропагандистських цілях. Надалі була викрадена на трудові роботи до Німеччини.

Після війни була засуджена на 10 років таборів за співпрацю з окупантами. Після звільнення з німецької неволі та повернення до Криму була заарештована. Відбувала ув'язнення в таборах на Печорі, потім&nbsp;— в Астрахані.

Звільнилася в 1956 році. Після звільнення повернулася до Криму. Після довгої боротьби повернула будинок&nbsp;— останнє житло Гріна, пристосований новими господарями під господарські потреби. Домоглася відкриття музею письменника. Останні роки жила в обстановці крайньої злиденності та неприязні з боку місцевих жителів, [[Заболоцька Марія Степанівна|М.&nbsp;С.&nbsp;Волошина]] говорила: ''«Вона в повному забутті і злиднях в Старому Криму проживає.'' ''Іноді до мене приїжджає.'' ''Дружити ми не дружимо.'' ''Вона всіх цурається.'' ''Але, ми спілкуємося, як два старих беззубих крокодила.'' ''Колись Ніна красунею була.'' ''Сильфіда''»<ref>{{Cite web|last=Ната Холендро|url=http://lebed.com/2011/art5940.htm|title=И КАЖДЫЙ ПРОЧЬ ПОБРЕЛ, ВЗДЫХАЯ|language=ru|website=Независимый Бостонский Альманах "Лебедь"|publisher=|date=2011-12-18|accessdate=2019-10-04|archive-date=29 червня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190629064612/http://lebed.com/2011/art5940.htm}}</ref>

Ніна Грін померла у Києві 27 вересня 1970&nbsp;р. У своєму заповіті вона просила поховати її в сімейній огорожі між могилами її матері та чоловіка. Але влада Старого Криму не дозволили виконати волю покійної, і поховання відбулося в іншому місці [[Старокримськське кладовище|старокримського кладовища]] .

Рік потому, у ніч на 23 жовтня 1971&nbsp;р., київські друзі Н.&nbsp;М.&nbsp;Грін&nbsp;— Ю. Первова та О. Верхман з помічниками таємно перепоховали її, виконуючи її заповіт<ref>{{Книга
|автор = Ю. А. Первова
|рік = 2001
|тираж = 
|doi = 
|ISBN = 966-7283-77-1
|серія = 
|сторінок = 152
|сторінки = 
|том = 
|видавництво = Крымучпедгиз
|частина = 
|місце = Симферополь
|видання = 
|відповідальний = 
|посилання = 
|мова = ru
|оригінал = 
|заголовок = Воспоминания о Нине Грин
|посилання частина = 
|ref = 
}}</ref>.

Ніна Миколаївна повністю реабілітована в 1997 році. З висновку Прокуратури Автономної Республіки Крим:<blockquote>З наявних в матеріалах справи фактичних даних вбачається, що Грін Н. М. в період Великої Вітчизняної війни не брала участі в каральних акціях проти мирного населення, не займалася зрадою і не чинила в цьому пособництва … Таким чином, Грін Н. М. не зробила дій, які передбачають відповідальність за зраду Батьківщині.</blockquote>

== Літературна спадщина ==

* {{Книга
|автор = Грин Н. Н.
|рік = 2005
|тираж = 2500
|doi = 
|ISBN = 5-94293-009-0
|серія = Образы былого. Вып. 4
|сторінок = 400
|сторінки = 
|том = 
|видавництво = Издат. дом Коктобель
|частина = 
|місце = Феодосия; М.
|видання = 
|відповідальний = Н. Ялова, Л. Варламова, С. Колотупова
|посилання = 
|мова = ru
|оригінал = 
|заголовок = Воспоминания об Александре Грине: Мемуарные очерки. Дневниковые записки. Письма
|посилання частина = 
|ref = 
}}

== Примітки ==
{{Reflist}}

== Посилання ==
* [http://www.rg.ru/2004/02/20/grin.html Российская газета. Татьяна Тимохина. Заключенная Ассоль] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210518081424/https://rg.ru/2004/02/20/grin.html |date=18 травня 2021 }}
* [https://web.archive.org/web/20110430095401/http://1k.com.ua/86/details/9/1 Первая Крымская. Маргарита Иванченко. Нина Грин&nbsp;— «фея волшебного ситечка»]
* [http://www.bulvar.com.ua/arch/2010/34/4c763cdc09340/ Бульвар Гордона. Любовь Хазан. Бегущие по волнам] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150601014434/http://www.bulvar.com.ua/arch/2010/34/4c763cdc09340/ |date=1 червня 2015 }}

[[Категорія:Прототипи літературних персонажів]]
[[Категорія:Репресовані в СРСР]]
[[Категорія:Персоналії:Старий Крим]]
[[Категорія:Олександр Грін]]
[[Категорія:Сторінки з неперевіреними перекладами]]
[[Категорія:Остарбайтери]]