Перегляд вихідного коду сторінки Чуфут-Кале

{{Пам'ятка
|тип = Місто-фортеця
|назва = Чуфут-Кале
|оригінальна назва = 
|зображення        = Chufut by Qypchaq.jpg
|зображення_розмір = 250px
|зображення_підпис = Чуфут-Кале
|країна = {{UKR}}
|місто = [[Бахчисарай]]
|засновник =
|перша згадка =
|заснування = V—VI&nbsp;ст.
|основні дати =
|стан =
|сайт =
|кр = Крим
}}

'''Чуфу́т-Кале́''' ({{Lang-crh|Çufut Qale}}, «Юдейська Фортеця»), раніше '''Кирк-Ор'''<ref name="Г41">''В. Гулевич.'' Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей…&nbsp;— С. 41.</ref> ({{Lang-crh|Qırq Or}}, «Сорок замків»), '''Джевхер-Кермен''' ({{Lang-crh|Gevher Kermen}}, «Фортеця коштовностей») &nbsp;— середньовічне місто-фортеця у південно-західному [[Крим]]у. Одне з найвідоміших і найбільших кримських «печерних міст», розташоване на внутрішній гряді [[Кримські гори|Кримських гір]] за 3&nbsp;км на схід від [[Бахчисарай|Бахчисараю]]. Пам'ятка культурної спадщини України національного значення. Із 2014 року, перебуває під російською окупацією.

== Варіанти назв ==
* '''Кирк-Єр, Кирк-Ор''' ({{Lang-crh|Qırq Yer, Qırq Or}})&nbsp;— тюркська назва фортеці у ХІІІ–XVII століттях. У ХІХ ст. А. Гаркаві висунув гіпотезу про іраномовне (аланське) походження цього топоніму (від слова «кер-кері»&nbsp;— «фортеця для захисту тилу»), який міг бути переосмислений тюрками у дусі народної етимології;
* '''Кале''' ({{Lang-crh|Qale, Къале}}, фортеця)<ref>Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії).&nbsp;— Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009.&nbsp;— 296 с.</ref>&nbsp;— використовувалося в тарханних ярликах кримських ханів і караїмами, зокрема, у книгах надрукованих у чуфуткальській друкарні (заснована 1731 року)<ref>Бушаков В. А. О древнем названии города-крепости Чуфут-Кале&nbsp;— Кыркор // Ватан (Родина): ежемесячный общественно-политический и культурно-исторический журнал.&nbsp;— 1991.&nbsp;— №&nbsp;10 (13) (октябрь).&nbsp;— С. 16.</ref>;
* '''Чуфут-Кале, Джуфут-Кале'''<ref>Габлиц К.&nbsp;И.&nbsp;Физическое описание Таврической области, по её местоположению, и по всем трём царствам природы.&nbsp;— СПб.: Печатано в Императорской типографии у Ивана Вейтбрехта, 1785.&nbsp;— С. 169.</ref>, '''Чіфут-Калесі'''&nbsp;— в перекладі з кримськотатарської мови «єврейська фортеця» (''Cufut''&nbsp;— єврей, ''Qale''&nbsp;— фортеця). Назва відома з кінця XVII століття і використовується до сьогодні, у тому числі науковцями;
* Джевхер/Гевхер-Кермен (Gevher Kermen&nbsp;— в перекладі з кримськотатарської «фортеця коштовностей»)&nbsp;— імовірно, назва дана через те, що в'їзди до фортеці могли бути прикрашеними напівдорогоцінним чи дорогоцінним камінням;
* '''Села Єгудім''' ([[Давньоєврейська мова|Давньоєвр]]. סלע יהודים&nbsp;— ''скеля юдеїв'' (караїмською вимовою) та '''Села ха-Карай''' (у іврит. סלע הקראים&nbsp;— ''скеля караїмів'')&nbsp;— назви, які вживалися виключно в караїмській літературі з другої половини XIX століття; перша запроваджена караїмським газзаном, дослідником і колекціонером [[Фіркович Авраам Самуїлович|А.&nbsp;С.&nbsp;Фірковичем]];
* '''Чуфт-Кале, Джуфт-Кале''' (у перекладі з тюркського «подвійна (парна) фортеця», ''Чӱфт / Джӱфт''&nbsp;— пара, ''Qale''&nbsp;— фортеця)&nbsp;— найпізніша назва, яка з'являється на початку XX століття і використовується окремими караїмськими інтелектуалами пострадянської епохи.
* Окремі науковці ототожнювали Чуфут-Кале з середньовічним містом Фулли, яке відоме з раннього середньовіччя як центр православної єпархії, а у VIII—IX століттях ще й як хозарська фортеця. Більшість дослідників цю версію не поділяє.

== Історія ==
За результатами археологічних досліджень та аналізу писемних джерел можна виділити такі етапи історії городища:
# VI–Х століття (частина дослідників вважає, що поселення виникло у Х–ХІ століттях). Засновано у місцевості, де основну частину населення становили [[алани]], масове проникнення яких у [[Крим]] почалося в серед. ІІІ століття. На початку цього періоду створено оборонну систему, головною ланкою якої став Середній мур. Він перетинає плато в найвужчому місці та має браму (Орта-Капу, Середня брама). Перед стіною влаштовано рів, вирубаний у скелі, а перед північним флангом муру&nbsp;— ще два коротких рови, які захищали хвіртку, призначену для вилазок. Ущелини в урвищах перегородили короткими стінами. Біля них створили перші печерні приміщення для укриття вартових. Імовірно, у фортеці була християнська базиліка, на що вказують фрагменти ранньовізантійських мармурових архітектурних деталей у муруванні пізньосередньовічних споруд. На схилах плато відомо 3 ранньосередньовічних могильники. На плато матеріалів цього періоду мало. Це, імовірно, пов'язано з тим, що фортецю використовували як прихисток на випадок воєнної загрози і постійно тут перебувала лише невелика залога. Письмові згадки відсутні.
# ХІ&nbsp;— сер. XIV століття. З'являються писемні джерела про фортецю. Припускають, що перша згадка про фортецю (1253) міститься у творі посланця французького короля [[Гійом де Рубрук|Гійома де Рубрука]], який повідомляв про «40 замків» між [[Судак (місто)|Судаком]] і [[Херсонес Таврійський|Херсоном]]. У цьому разі це переклад тюркомовної назви «Кирк-Єр/Ор», під яким поселення відоме до XVII століття. Після утворення Кримського улуса Золотої орди Кирк-Єр став ставкою окремого тумену (тьми). Арабський літописець Рукнеддін Бейбарс згадує про пограбування Кирк-Єра 1299 військом золотоординського еміра [[Ногай|Ногая]]. Арабський географ [[Абу-ль-Фіда]] (1321) повідомляє, що місцеве населення&nbsp;— аси ([[алани]])&nbsp;— знаходять там прихисток під час воєнної загрози. Гіпотетично в районі брами Кічик-Капу на цьому етапі сформувався християнський печерний монастир&nbsp;— попередник [[Успенський монастир (Бахчисарай)|Бахчисарайського Свято-Успенського монастиря]];
# Сер. XIV&nbsp;— XV століття. На початку цього періоду фортецю захопили [[Кримські татари|татари]], 1346 споруджено мечеть. У XIV столітті в місті поселилися [[караїми]] і створили тут свій торговельно-ремісничий осередок (нове місто). У 1420-х рр. кілька років фортецею володів Девлет-Берди, син [[Таш-Тимур]]а і дядя майбутнього першого кримського хана. Особливого значення Кирк-Єр набув на початку існування незалежного [[Кримський ханат|Кримського ханату]]. У 2-й пол. 1430-х рр. чи на поч. 1440-х рр. засновник ханату [[Хаджі Ґерай]] переніс сюди із [[Солхат]]а (нині м. [[Старий Крим]]) свою головну ставку&nbsp;— місто на кілька десятиліть стає столицею нової держави. Із цього часу на плато з'являється масовий археологічний матеріал. Забудовано територію Старого міста, реконструйовано оборонну систему, перебудовано мечеть (1455), споруджено [[мавзолей Джаніке Ханим]] (1437)&nbsp;— доньки хана [[Тохтамиш]]а і сестри еміра [[Едигей|Едигея]]. Перед Середнім муром з'явився торговельно-ремісничий посад, утворений юдейською (скоріш за все, караїмською) громадою. Із XV століття ханські ярлики згадують про 3 громади в місті: мусульманську, юдейську (більшість&nbsp;— караїми) та християнську. У 1459 року [[Хаджі Ґерай]] надав тарханну грамоту всім трьом громадам, тобто звільнив їх від виплат податків і зборів. У тарханній грамоті 1468 року хана [[Нур Девлет Ґерай|Нур Девлет Ґерая]] мешканцям Кирк-Єра згадані вірмени. Є версія, що у правління першого кримського хана алани, греки та готи були витіснені із Кирк-Єра і фортеця була передана караїмам, проте імовірно тоді розпочався процес залишення міста православними. [[Хаджі Ґерай]] та його наступники у 1455—1551&nbsp;рр. карбували в Кирк-Єрі монети. У 2-й пол. XV&nbsp;ст. у фортеці почали утримувати знатних полонених і послів ворожих держав, так, наприклад, у 1493 році там був ув'язнений посол [[Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське|Великого князівства Литовського і Руського]] Леж.
# XVI&nbsp;— 2-га пол. ХІХ століття. На поч. XVI століття хан переїхав у палац&nbsp;— [[Девлет-Сарай]]&nbsp;— в урочищі [[Салачик]] біля підніжжя скелі, на якій стоїть Чуфут-Кале. Коли в 1-й пол. XVI століття в долині р. [[Чурук-Су (притока Качі)|Чурук-Су]] (притока [[Кача (річка в Криму)|Качі]]) заснували новий ханський палац, навколо якого виросло м. [[Бахчисарай]], татари почали залишати фортецю. Більшість населення в ній тепер становили юдеї, переважно караїми (яким було заборонено мешкати в [[Бахчисарай|Бахчисараї]]). Близько 1500 року до [[Крим]]у з [[Персія|Персії]] переїхав караїмський просвітник Сінан Бей-Ходжа, який до смерті у 1551 році займався навчанням караїмів, іноді насильницькими методами. Його нащадки до сер. XVIII століття служили Ґераям, керували кінським і монетним дворами, мали почесний титул «ага» та очолювали караїмську громаду фортеці. У ханський період караїми користувалися внутрішньою судовою автономією. У середині XVII століття почали вживати нову назву міста&nbsp;— Чуфут-Кале, буквально «Юдейська/Єврейська фортеця» (у російських джерелах&nbsp;— «Жидовский городок»). У цей період споруджено Східний мур із брамою Біюк-Капу (Велика брама). Ще [[Бертьє-Делагард Олександр Львович|О. Бертьє-Делагард]] на основі фортифікаційних особливостей муру відносив його створення до XVI століття, що узгоджується з даними новітніх розкопок. Із цього часу бурхливо розвивалася житлова забудова як старої, так і нової, частин. Фортеця зберігала своє воєнне значення: так, 1628 тут під час міжусобної війни витримали облогу хан [[Мехмед III Ґерай|Мегмед Ґерай III]] та його брат калга-султан [[Шагін Ґерай]]. У XVII столітті кримські хани продовжували тримати в Чуфут-Кале важливих бранців, серед них польського гетьмана Миколая Потоцького (сер. століття), московських боярина [[Василь Бутурлін|Василя Бутурліна]] та князя [[Андрій Ромадановський|Андрія Ромадановського]] (друга пол. століття). У другій пол. XVII століття, за повідомленням турецького мандрівника [[Евлія Челебі]], вся адміністрація міста була караїмською («юдейською»). На той момент його, ймовірно, вже залишила не лише більшість татар, а й вірменів. Чуфут-Кале перетворився на духовний і культурний центр кримських караїмів. У 1731 році вони у його стінах відкрили першу в [[Крим]]у типографію, яка з 1734 року почала друкувати книжки переважно на івриті. На сер. ХІХ століття у фортеці було 300 будинків та близькь 1600 жителів<ref>Дюличев В.&nbsp;П.&nbsp;Рассказы по истории Крыма.&nbsp;— Симферополь: «Бизнес-информ», 1996.&nbsp;— С. 123.</ref>. У другій пол. ХІХ століття мешканці цілком залишили поселення, оскільки після [[Анексія Криму (1783)|анексії Криму (1783)]] було скасовано заборону караїмам жити в [[Бахчисарай|Бахчисараї]]. У 1844—1867 роках у Чуфут-Кале діяла караїмська школа, яка мала сприяти утриманню жителів у місті. Одним з останніх його мешканців був газзан, дослідник та колекціонер [[Фіркович Авраам Самуїлович|А.&nbsp;С.&nbsp;Фіркович]] (1786/87–1874), який переїхав туди з [[Луцьк]]а. Він висував плани переселення у місто караїмів із [[Литва|Литви]] чи суботників із [[Персія|Персії]], але реалізувати їх не вдалося. Релігійний центр караїмів у ХІХ ст. було перенесено з Чуфут-Кале до [[Євпаторія|Євпаторії]].

== Опис ==
Городище займає скелясте мисоподібне плато і складається із 3-х частин: 1) Бурунчак&nbsp;— великий пустир (близько 26 га), що його використовували як вигон для худоби, а у XVIII столітті навіть як ханський звіринець; 2) Старе місто (понад 7 га) у найвужчій частині плато, було обмежене із заходу невисокою огорожею, яка відокремлювала його від Бурунчаку, а зі сходу&nbsp;— Середнім оборонним муром, який має типові ранньовізантійські риси; 3) Нове місто (більше 3 га)&nbsp;— забудована територія між Середнім та Східним мурами. Останній збудований у дусі пізньосередньовічної фортифікації з урахуванням можливостей використання вогнепальної зброї.

У Старому місті (західній давнішій частині) збереглися численні печери, руїни мечеті, мавзолей дочки золотоординського хана [[Тохтамиш]]а [[Джаніке]] (1437 року), два караїмські храми (кенаси). У Новому місті був ханський монетний двір, і чимало житлових будинків.

[[Дюрбе Джаніке Ханим|Мавзолей Джаніке Ханим]]&nbsp;— прекрасний зразок монументальної сельджуцької архітектури XV&nbsp;ст. З ім'ям Джаніке пов'язано кілька легенд. Одна з них свідчить, що Ханим жила у палаці на Чуфут-Кале поруч із казармами на тисячу воїнів і була ватажком цього гарнізону. Вона загинула, відважно захищаючи місто під час облоги, після чого хан наказав спорудити на місці її загибелі мавзолей восьмигранної форми, прикрашений різьбленими колонами, з покритим різьбленням високим порталом. У його глибині, на ступінчастому підвищенні, лежить надгробок з написом витонченою арабською в'яззю: «Це гробниця славетної царівни Джаніке Ханим, дочки Тохтамиш хана, що померла місяця рамазану 841 року».

Серед архітектурних пам'ятників, що збереглися, слід відзначити оборонну стіну Х століття, яка будувалася з трьох шарів (бокові стіни&nbsp;— з добре оброблених вапнякових блоків, а простір між ними був заповнений грубим ламаним каменем, скріпленим вапняним розчином). Загальна товщина стіни сягала 5&nbsp;м.

До нашого часу з пам'яток караїмської громади у Старому місті найкраще збереглися будівлі двох кенас. [[Караїмська кенаса (велика)|Велику кенасу]] традиційно датують XIV&nbsp;ст., але за архітектурними ознаками та сучасними уявленнями про історію поселення можна припустити, що вона виникла не раніше XVII ст. Друга, [[Караїмська кенаса (мала)|мала кенаса]], постала наприкінці XVIII століття, коли в Чуфут-Кале переселилася частина караїмів з покинутого ними [[Мангуп]]а. У Новому місті вцілів комплекс садиби А.Фірковича. Із приблизно 200 печерних споруд більшість з'явилася у XVII–XVIII століттях, вони були господарських приміщеннями на садибах. У печерах у районі брами Кічик-Капу (Південних Малих воріт), за свідченням [[Евлія Челебі|Евлії Челебі]] (1666), жили найбідніші мешканці.

Водопостачання фортеці в період раннього середньовіччя забезпечувала масштабна гідротехнічна споруда&nbsp;— колодязь Тік-Кую (із кримськотатарською «Вертикальний колодязь»), який поєднує похилу галерею (120 м) і вертикальну шахту (глибина понад 30 м), на дні якої два басейни. Над входом у галерею в давнину була башта, яка розташовувалася перед Кічик-Капу. Припускають, що ця система служила не лише для прихованого підходу до води, а, за потреби, могла слугувати укриттям для значної кількості людей чи використовуватися з культовою метою.

У Новому місті, біля садиби Фірковича, розташований шахтний колодязь Копка-Кую. У XVII столітті в колодязях води вже не було, її транспортували до міста на в'ючних тваринах від джерел Газі-Мансур (біля мусульманського некрополя в Йосафатовій долині) та Юсуф-Чокрак (3,5&nbsp;км на південь, біля гори Бешик-Тау).

За 300&nbsp;м на південний схід від Біюк-Капу у верхів'ї Йосафатової долини (названа за схожістю і призначенням з однойменною долиною в Єрусалимі) починається територія великого караїмського некрополя Балта-Тіймез (із караїмської «Сокира не торкнеться»), на якому століттями ховали караїмів Криму, а також із Західної України, Литви та інших регіонів світу. Тут зосереджено близько 7 тисяч надгробків, близько 3,4 тисяч, із яких мають епітафії (найраніші з них належать до середини 14 ст.). Поховання вихідців із чуфуткальської громади продовжували здійснювати аж до початку ХХ століття.

Археологічні дослідження на городищі проводили У.Боданінський і О.Акчокракли (1925—28), експедиція Інституту археології АН УРСР (керівник&nbsp;— Є.Веймарн, 1950-ті рр.), спільна експедиція Сімферопольського університету та Бахчисарайського історико-архітектурного музею (керівники&nbsp;— О.Герцен і Ю.Могаричев, 1983, 1987—88), експедиція Бахчисарайського заповідника (керівник&nbsp;— С.Карлов, 2000). Ранньосередньовічний могильник у долині Маріам-Дере досліджували П.Бабенчиков (1946—47), Є.Веймарн (1947), В.Кропоткін (1950—61); усього тут розкопано 109 склепів, 24 підбійні та 2 ґрунтові могили. Некрополь Балта-Тіймез вивчали Д.Хвольсон (1878, 1881), О.Мещерська і О.Хосроєв (1980-ті рр.). У 1997—2014 роках гебраїсти України, Росії та Ізраїлю проводили тут епіграфічні дослідження.

Чуфут-Кале у ХІХ–ХХ ст. відвідували відомі діячі мистецтва та культури різних народів, зокрема, [[Грибоєдов Олександр Сергійович|О. Грибоєдов]], [[Адам Міцкевич|А. Міцкевич]], [[Леся Українка|Л. Українка]], [[Коцюбинський Михайло Михайлович|М. Коцюбинський]], [[Крамськой Іван Миколайович|І. Крамськой]], [[Ілля Рєпін|І. Рєпін]].

== Фотогалерея ==
<gallery widths="200px">
Файл:ChufutKale1.JPG|[[Дюрбе Джаніке Ханим|Мавзолей Джаніке-Ханум]], дочки [[Тохтамиш]]а
Файл:Cufut Qale kenassa.jpg|[[Караїмська кенаса (велика)]]
Файл:Chufut_Kale2.jpg|Вид із Чуфут Кале в бік [[Успенський печерний монастир|Свято-Успенського печерного монастиря]]
Файл:Chufut_Kale3.jpg|Вид із Чуфут Кале
Файл:Cave_City.jpg|Печери в Чуфут Кале
Файл:Chufut_Kale_5.jpg|Печери зблизька в Чуфут Кале
Файл:Chufut_Kale_20.jpg|На верхівці погребальної камери
Файл:Chufut_Kale_16.jpg|[[Караїмська кенаса (мала)]]
Файл:Устье колодца Тик-Кую, Чуфут-Кале.jpg|Колодязь [[Тік-кую]]
</gallery>

== Сучасний правовий статус Чуфут-Кале ==
{{Караїти}}
Чуфут-Кале є пам'яткою архітектури національного значення згідно з Постановою КМУ №&nbsp;518 від 25 червня 2020&nbsp;р. (охоронний номер 010082).<ref>{{Cite web |url=https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/518-2020-п#Text |title=Постанова КМУ № 518 від 25 червня 2020 р. «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» |accessdate=16 вересня 2020 |archive-date=11 жовтня 2020 |archive-url=https://web.archive.org/web/20201011134810/https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/518-2020-п#Text }}</ref> До складу пам'ятки національного значення входять такі елементи:

# Мури фортеці з брамою та баштою, V—VI століття, охор. №&nbsp;010082/1
# Східний мур фортеці з великою брамою, XIII-XIV століття, охор. №&nbsp;010082/2
# Мур фортеці з малою брамою, XIII-XIV століття, охор. №&nbsp;010082/3
# [[Дюрбе Джаніке Ханим|Гробниця «Дюрбе Джаніке Ханим»]], 1437 рік, охор. №&nbsp;010082/4;
# [[Караїмська кенаса (велика)]], XIV століття, охор. №&nbsp;010082/5;
# [[Караїмська кенаса (мала)]], XVIII століття, охор. №&nbsp;010082/6;
# Жилий будинок XVIII століття, охор. №&nbsp;010082/7

Також згідно з іншими нормативними актами, зокрема,
* постановою Ради Міністрів УРСР від 21.06.1965&nbsp;р. №&nbsp;711, діл. №&nbsp;66;
* рішенням Кримського облвиконкому від 05.09.1969&nbsp;р. №&nbsp;595, діл. №&nbsp;692;
* рішенням Кримського облвиконкому від 22.05.1979&nbsp;р. №&nbsp;284;
* рішенням Кримського облвиконкому від 15.01.1980&nbsp;р. №&nbsp;16;
* рішенням Кримського облвиконкому від 20.02.1990&nbsp;р. №&nbsp;48;
охороняються державою:

# комплекс архітектурно-археологічний мис Бурунчак:
#: а) споруди наземні оборонні;
#: б) споруди печерні;
#: в) басейн водозбірний;
#: г) огорожі по краю обриву (руїни);
#: д) стіна, що відокремлює Бурунчак від Старого міста (руїни);
# Комплекс «Старого міста»:
#: а) споруди оборонні у щілинах по краю обриву;
#: б) палац (руїни);
#: в) забудова житлова (руїни);
#: г) мечеть (руїни);
#: д) споруди печерні в районі південних воріт;
#: е) споруди печерні оборонні та господарські;
# Комплекс «Нового міста»:
#: а) палац (руїни);
#: б) будинок гостьовий (руїни);
#: в) будинок житловий (будинок доглядача);
#: г) забудова житлова;
#: д) колодязь «Коплі-Кую»;
#: е) споруди печерні у малому рову перед середньою стіною;
#: є) споруди печерні «В'язниця»;
#: ж) споруди печерні оборонні;
# Комплекс пам'яток, розташованих за межами городища:
#: а) басейн водозбірний перед воротами «Біюк-Капу»;
#: б) кладовище в Іософатовій долині;
#: в) споруди печерні на південному схилі балки [[Мар'ям-Дере]];
#: г) притулок прискельний у південному обриві мису Бурунчак;
#: д) стіна оборонна середня з воротами Орта-Капу та системою ровів на території міста

Рішенням Кримського облвиконкому від 22.05.1979&nbsp;р. №&nbsp;284, встановлена охоронна зона, межі котрої проходять на відстані 70&nbsp;м на північний захід від «бурунчацької» стіни (точки 1-4), по лінії на північний схід від обриву плато на відстані 50&nbsp;м від «східної» стіни (точки 5-7) і далі по лінії на південний захід від обриву (точки 7-1); Рішенням Кримського облвиконкому від 15.01.1980&nbsp;р. №&nbsp;16, встановлена охоронна зона площею 113 га, що охоплює плато, на якому розташоване городище, і смугу вздовж південного обриву шириною з півночі на південь 250&nbsp;м і довжиною із заходу на схід 1300&nbsp;м, з ранньосередньовічним та караїмським кладовищами.

Чуфут-Кале&nbsp;— входить до складу [[Бахчисарайський історико-культурний заповідник|Бахчисарайського історико-культурного заповідника]] і є одним із найбільш відвідуваних туристами його об'єктів. У 2012 Україна включила до Попереднього списку [[Всесвітня спадщина ЮНЕСКО|Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО]] об'єкт «Культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії», до складу якого входить Чуфут-Кале. Легальні органи влади не можуть здійснювати ефективний контроль за цією пам'яткою через протидію Росії, яка незаконно окупувала у 2014 році [[АР Крим]] і м. [[Севастополь]], тому Україна звернулася з проханням до ЮНЕСКО здійснити моніторинг ситуації на тимчасово окупованих територіях, зокрема, щодо збереження об'єктів культурного спадку України.

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* Акчокраклы О.[-Н. А.] Новое из истории Чуфут-Кале // Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии (ИТОИАЭ). Т. 2(59). / Отв. ред. Н.&nbsp;Л.&nbsp;Эрнст. Симферополь, 1928. С. 159—172.
* ''Вус О.&nbsp;В.'' Оборонна доктрина Візантії у Північному Причорномор'ї: інженерний захист Таврики та Боспора в кінці IV –– на початку VII&nbsp;ст. –– Львів: Тріада Плюс, 2010. –– 304 с.
* ''Вус О. В.'' Опорна фортеця Кирк-Ор у контексті військово-інженерних заходів Візантії на Кримському півострові в VI&nbsp;ст. –– Київ, 2016. –– URL: <nowiki>https://byzantina.wordpress.com/2016/09/15/vus-6/</nowiki>.
* ''О.&nbsp;Г.&nbsp;Герцен.'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf Чуфут-Кале] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160313040822/http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1359-9/978-966-00-1359-9.pdf |date=13 березня 2016 }} // {{ЕІУ|10|584}}
* {{ЕУ}}
* [[Гайко Геннадій Іванович|Гайко Г.]] , [[Білецький Володимир|Білецький В.]] , [[Мікось Тадеуш|Мікось Т.]], [[Хмура Януш|Хмура Я.]] Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії).&nbsp;— Донецьк: УКЦентр, Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», 2009.&nbsp;— 296 с.
* Герцен А. Г., Могаричев Ю.&nbsp;М.&nbsp;Мусульманский период в истории Чуфут-Кале (середина XIV&nbsp;— начало XVI&nbsp;в.) // Материалы Конгресса исламской археологии России и стран СНГ / Под ред. Х.&nbsp;М.&nbsp;Абдуллина, А.&nbsp;Г.&nbsp;Ситдикова. Казань: Институт археологии АН РТ, 2016б. С. 95–102.
* Герцен О.&nbsp;Г.&nbsp;Чуфут-Кале // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України.&nbsp;— К. : Наук. думка, 2013.&nbsp;— Т. 10 : Т&nbsp;— Я.&nbsp;— С. 584.&nbsp;— 784 с. : іл.&nbsp;— ISBN 978-966-00-1359-9.
* ''В. Гулевич.'' Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей: від друзів до ворогів // [[Український історичний журнал]].&nbsp;— К., №&nbsp;1 (508) за січень-лютий 2013.— С. 40-66. ISSN 0130-5247.
* Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д.&nbsp;И.&nbsp;Тихомиров, Д.&nbsp;В.&nbsp;Исаев, геоинформ. подгот. Е.&nbsp;А.&nbsp;Стахова.&nbsp;— К. : ДНВП «Картографія», 2010.&nbsp;— 112&nbsp;с.
* Чернышева Е. В. О формах культурной интеграции караимов и иудеев-раббанитов в крымское общество XV– XVII столетий // Вопросы крымскотатарской филологии, истории и культуры. –2016,&nbsp;— -Вып. 3.&nbsp;— С. 183—196.
* {{ЕЄЕ|14695|Чуфут-Кале}}

{{Портал|Фортифікація}}
{{commons|Category:Çufut Qale}}
{{Пам'ятки Криму}}
{{Визначні місця Криму}}
{{Замки та палаци Криму}}
{{Столиці державних утворень на території сучасної України}}

[[Категорія:Чуфут-Кале| ]]
[[Категорія:Фортеці України]]
[[Категорія:Замки та палаци Криму]]
[[Категорія:Середньовічні міста]]
[[Категорія:Столиці Кримського ханату]]
[[Категорія:Середньовічний Крим]]
[[Категорія:Археологія Бахчисарайського району]]
[[Категорія:Печерні міста Криму]]
[[Категорія:Аланські поселення]]
[[Категорія:Половецькі поселення]]
[[Категорія:Пам'ятки архітектури України національного значення в Криму]]