Перегляд вихідного коду сторінки Історія Алупки

{{зміст праворуч}}

==Давній період==
Поблизу від [[Алупка|Алупки]] на [[Ай-Петринська яйла|Ай-Петринській яйлі]], в [[урочище|урочищі]] [[Балин-Кош]], знайдені сліди перебування [[Первісна людина|древньої людини]] епохи [[неоліт]]у. У [[1 тисячоліття до н. е.|I тисячолітті до н.&nbsp;е.]] поруч з місцем де знаходиться сучасна Алупка жили [[Таври (плем'я)|таври]]. Їх притулок виявлено на [[Хрестова гора|Хрестовій горі]] за 2 [[км]] від міста. Пізніше тут була заснована давньогрецька колонія, названа згодом Алупкою (від грецького «Алепо»&nbsp;— «[[лисиця]]»), ймовірно, тому, що в цих місцях водилося багато лисиць.

Вперше [[населений пункт]] під назвою Алупка згадується в письмових джерелах [[960]] року, коли [[хозари|хозарський]] правитель Йосиф в посланні міністрові іспанського двору перераховував підвладні каганату міста кримського узбережжя, в тому числі Алубіку (Алупку).

==Середньовіччя==
У період раннього [[середньовіччя]] Алупка, як і всі Кримське узбережжя, перебувало під владою [[Візантійська імперія|Візантійської імперії]]. У [[13 століття|XIII столітті]] Алупка входила до складу феодального князівства [[Феодоро]], а в [[14 століття|XIV столітті]]&nbsp;— до складу генуезьких володінь і на картах значилася як невеликий причал для військових судів&nbsp;— Люпіко. У [[1454]] році поселення було спустошене турками. За часів турецького панування на місці нинішньої Алупки перебувало невелике татарське сільце.

== Російський період ==
Після [[Анексія Кримського ханства|анексії Криму Російською імперією]] в [[1783]] році Алупка стає маєтком великого [[поміщик]]а, фаворита [[Катерина II|Катерини II]], [[князь|князя]] [[Потьомкін Григорій Олександрович|Г.&nbsp;О.&nbsp;Потьомкіна]]. З часом вона стала власністю [[командир]]а грецького Балаклавського батальйону (кримська прикордонна охорона того часу) [[Ревеліоті Феодосій Дмитрович|Ф.&nbsp;Д.&nbsp;Ревеліоті]]. До [[1820-ті|20-х]] років [[XIX століття]] це було невелике село. Таким воно виглядало в описах вченого-ботаніка К.&nbsp;І.&nbsp;Габліпа і члена Російської академії наук П.&nbsp;І.&nbsp;Сумарокова. У [[1798]] році тут проживало 211 осіб, в основному [[Державні селяни|державних селян]], які одержали наділи.

У першій половині XIX століття маєток перейшов у володіння [[генерал-губернатор]]а [[Новоросія|Новоросійського краю]] князя [[Воронцов Михайло Семенович|М.&nbsp;С.&nbsp;Воронцова]], який вирішив влаштувати в Алупці свій головний, майоратний маєток. У [[1828]] році [[граф (титул)|граф]] почав будувати собі [[Воронцовський палац|палац]]. Власник маєтку сам вибрав місце для майбутнього палацу, [[автор]]ом якого став відомий англійський [[архітектор]] [[Едвард Блор]]. Проєкт Блора був грандіозний і являв собою палацовий ансамбль з декількох корпусів. Палац побудований з блоків місцевого сіро-зеленого [[діабаз]]у&nbsp;— дуже твердого каменю магматичного походження. На будівництві палацу широко використовувалася праця [[кріпак]]ів. Тут працювали талановиті володимирські каменотеси Г. Петров, І. Гаврилов та інші, які висікали з кам'яних брил тонкі та складні по малюнку прикраси. В обробці кімнат проявилася майстерність ліпника Р. Фортунова з містечка [[Мошни]] [[Київська губернія|Київської губернії]]. Керував роботами архітектор Гейтон, але в [[1833]]&nbsp;році він раптово помер, і на його місце прибув з [[Англія|Англії]] архітектор [[Вільям Гунт]], який і завершив роботи. Навколо палацу на площі близько 40 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]] був розбитий чудовий [[Алупкинський парк|парк]], в якому були влаштовані галявини, штучні водойми, [[грот]]и, посаджені екзотичні рослини. [[Будівництво]] палацу було закінчено в [[1848]] році та обійшлося приблизно в 9 мільйонів карбованців сріблом.

У селищі побудували також кілька громадських і приватних будинків. У [[1820-ті|20-х]] роках, щоб залучити на свій бік татарське населення, Воронцов спорудив [[мечеть]]. На початку [[1840-ві|40-х]] років споруджена [[православ'я|православна]] [[церква (храм)|церква]] за зразком храму Тезея в [[Афіни|Афінах]]. Воронцов, якому тільки в Алупці належало до 400 десятин землі, розгорнув активну підприємницьку діяльність. У його маєтку вирощувався високосортний [[виноград]], з якого готувалися відмінні [[вино|вина]], що здобули популярність не тільки в Росії, але і за кордоном.

У [[1880-ті]] роки Алупка поступово перетворюється на [[курорт]]. Тут почали споруджувати для себе дачі великі російські поміщики. До [[1887]] року її населення становило 526 осіб<ref>Списки населенных мест Российской империи, т. 41, Таврическая губерния, стр. 92</ref><ref>Сборник статистических сведений по Таврической губернии, т, 8, стр. 6.</ref>. Коли стало відомо завдяки дослідницьким роботам [[лікар]]ів [[Боткін Сергій Петрович|С.&nbsp;П.&nbsp;Боткіна]] і [[Дмитрієв Володимир Миколайович|В.&nbsp;М.&nbsp;Дмитрієва]] про цілющі властивості [[клімат]]у Кримського узбережжя, сюди кинулися [[підприємець|підприємці]]. Купуючи землю у місцевих поміщиків, вони будували дачі, [[готель|готелі]], [[пансіонат]]и. Князі [[Трубецькі]] свій маєток в Алупці-Сарі (нині в межі міста) розбили на 100 окремих ділянок, продаючи їх від 8 до 30 карбованців, а в [[1890-ті|1890-х]] роках&nbsp;— до 90 карбованців за квадратний сажень
        
Після придбання [[Лівадія (Крим)|Лівадії]] [[Романови|царською сім'єю]] слідом за [[Олександр II (російський імператор)|Олександром II]] сюди кинулися не тільки члени царської родини, маєтки й палаци яких з'явилися в зоні від [[Ялта|Ялти]] до Алупки, але і придворна свита. Великі капіталістичні підприємці намагалися поставити тут курортне господарство на європейський лад. Свої володіння вони перетворили в типово комерційні підприємства з курзали, [[казино]], [[ресторан]]и. У ці роки була прокладена нижня дорога від Лівадії через [[Ореанда|Ореанду]] до Алупки. Найінтенсивніше [[дача|дачне]] будівництво розгорнулося тут наприкінці XIX століття. З [[1896]] по [[1900]] рік було видано 161 дозвіл на споруду особняків, головним чином у центральній частині містечка. Коли вся територія Алупки була вже зайнята дачами і особняками, почали забудовувати більш вільну західну околицю. У [[1901]]—[[1903]] роки князі Трубецькі проклали дорогу, що зв'язала Севастопольське шосе з [[Сімеїз]]ом.

На початку [[XX століття]] в селі споруджена [[каналізація|каналізаційна мережа]], частково прокладені мостові. [[16 квітня]] [[1902 ]]року на кошти благодійного товариства в Алупці відкрито [[Дитячий санаторій ім. Боброва|дитячий кістковотуберкульозний санаторій]] на 24 місця. Ініціатором його створення був відомий діяч російської медицини [[викладач]] [[Московський університет|Московського університету]] [[Бобров Олександр Олексійович|О.&nbsp;О.&nbsp;Бобров]], який віддав на будівництво санаторію всі свої заощадження. Значні кошти передали також [[Максим Горький|О.&nbsp;М.&nbsp;Горький]], [[Толстой Лев Миколайович|Л.&nbsp;М.&nbsp;Толстой]], [[Шаляпін Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Шаляпін]], лікарі [[Єлпатьєвський Сергій Якович|С.&nbsp;Я.&nbsp;Єлпатьєвський]], [[Ізергін Петро Васильвич|П.&nbsp;В.&nbsp;Ізергін]] та інші діячі російської культури. У [[1904]] році в санаторії налічувалося 60 місць, з них 12 безкоштовних <ref>Громадські санаторії та пансіонати Південного берега Криму М., 1909, стор 52.</ref>. У [[1910]] році почали функціонувати два великі [[готель|готелі]]&nbsp;— «Росія» і «Франція», приватний санаторний пансіон, потім санаторій духовного відомства і пермського земства. Алупка була дорогим курортом&nbsp;— старі путівники згадують про її «неймовірну дорожнечу». До [[1913]] року в Алупці було вже 8 [[санаторій|санаторіїв]] на 200 місць, санаторний пансіон, близько 60 приватних пансіонів і до 120 дач.

У [[1911]]—[[1912]] роках побудований Шаанканський водопровід. У [[1914]] році почала працювати [[електростанція]]. Однак, незважаючи на бурхливий розвиток дачного будівництва, воно велося хаотично, без планів, [[фасад]]и будівель були звернені у різні сторони, як це подобалося власникам<ref>Курорт Алупка. Доклад общества благоустройства Алупки. М., 1915, стр. 8.</ref>. В результаті вулиці виявилися кривими й вузькими. У путівнику для приїжджих на [[1889]] рік відзначалося, що:
{{початок цитати}}
<tt>«базарна площа наповнена чадом і міститься досить брудно, на вулицю викидаються з харчевень і крамниць різні непридатні залишки, які гниють і поширюють сморід. У такі ж антисанітарні умови поставлено більшість споруд, що примикають до базарної площі.»</tt><ref>Краткий практический путеводитель для приезжих. Одесса, 1889, стр. 12</ref>
{{кінець цитати}}
До [[1914]] року населення Алупки зросло до 3 791 людини. За своїм соціальним складом воно було досить строкатим: 1 765 [[селяни|селян]], 859 [[міщани|міщан]], 196 [[дворяни|дворян]], 56 [[духовенство|служителів церкви]], 16 [[купецтво|купців]], 47 поселян та 341 іноземний підданий <ref>Кримський облдержархів, ф. 42, оп. 1, д. 12а, л. 32.</ref>. Селяни та міщани, основні податкові стани, займалися переважно [[землеробство]]м і обслуговуванням багатих курортників.

У [[1897]] році в Алупці відкрилася земська школа, де один [[вчитель]] навчав 30 учнів. До [[1915]] року тут було три земських училища, грецьке училище, [[церковнопарафіяльна школа]], народна читальня, платна [[бібліотека]], в якій нараховувалася одна тисяча [[книга|книг]].
[[Файл:МД Алупка.JPG|міні|200пкс|[[Меморіальна дошка]] на будинку де жив [[Архип Куїнджі]]]]
У різний час в Алупці бували багато відомих російських та українських [[письменник]]ів, [[артист]]ів, [[художник]]ів та [[науковець|науковців]]. Тут відпочивали [[Максим Горький|О.&nbsp;М.&nbsp;Горький]], [[Коцюбинський Михайло Михайлович|М.&nbsp;М.&nbsp;Коцюбинський]], жив [[Короленко Володимир Галактіонович|В.&nbsp;Г.&nbsp;Короленко]]. На короткий час в Алупці зупинялася [[Леся Українка]] з [[Квітка Климент Васильович|К.&nbsp;В.&nbsp;Квіткою]]. Бували тут [[Щепкін Михайло Семенович|М.&nbsp;С.&nbsp;Щепкін]], [[Шаляпін Федір Іванович|Ф.&nbsp;І.&nbsp;Шаляпін]], [[Рахманінов Сергій Васильович|С.&nbsp;В.&nbsp;Рахманінов]], [[Айвазовський Іван Костянтинович|І.&nbsp;К.&nbsp;Айвазовський]], [[Суриков Василь Іванович|В.&nbsp;І.&nbsp;Суриков]], [[Васнецов Віктор Михайлович|В.&nbsp;М.&nbsp;Васнецов]], [[Гарін-Михайловський Микола Георгійович|М.&nbsp;Г.&nbsp;Гарін-Михайловський]], [[Докучаєв Василь Васильвич|В.&nbsp;В.&nbsp;Докучаєв]]. В Алупці мав свій маєток [[Архип Куїнджі]].

== Радянський період ==
[[11 січня]] [[1918]] року місто захопив бронезагін більшовиків, які залишались у місті до 1 травня, коли Алупку зайняли німецькі війська. У листопаді 1918 року німці, через поразку у Першій світовій війні евакуювались з Криму.
        
У квітні [[1919]] року [[Червона армія]] відновлює свою владу. У червні 1919 року влада знову переходить до рук білогвардійців. У листопаді [[1920]] року в Алупці знову встановлюється радянська влада, яка націоналізувала садиби і палаци знаті. У [[1921]] році Воронцовський палац був націоналізований, а в його парадних залах відкрито музей. До кінця 1921 року в Алупці було створено 7 санаторіїв.

До [[1927]] року після [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни]] був повністю відновлений житловий фонд Алупки. Працювала каналізація. Мешканці отримали електроосвітлення від Ялтинської і частково від старої Алупкинської електростанцій. На початок року в Алупці в 881 дворі проживало 2950 осіб<ref>Список населенных пунктов Крымской АССР по Всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года, стр. 184, 185.</ref>.

У червні й вересні-жовтні [[1927]] року тут відбулися сильні [[землетрус]]и. Були пошкоджені 52 будинки, ряд будівель курортного відомства<ref>Чорноморські землетруси 1927 року і долі Криму. Сімферополь, 1928, стор 72, 78, 93, 94.</ref>.

В [[1938]] році Алупка отримала статус [[місто|міста]] і стала другим за значущістю містом-курортом на [[Південний берег Криму|південному березі Криму]]. Тут працювало 22 санаторії і будинків відпочинку на 3 500 місць. На початку [[1941]] року в Алупці проживало 7 400 осіб<ref>Ялтинський міськдержархів, ф. 264, оп. 1, д. 16, л. 1.</ref>. В місті налічувалося 642 житлових будинки загальною площею 52 820 [[м²]]<ref>Кримський облдержархів, ф. Р-663, оп. 16, д. 109, арк 27, 28.</ref>.

[[8 листопада]] [[1941]] року Алупку окупували гітлерівці. Частина жителів пішла в Ялтинський партизанський загін. В окупованому місті в 1941—1942 роки діяла підпільна патріотична група з комсомольців і піонерів Алупки і [[Кореїз]]у. До групи входили брати А. Гавирін і В. Гавирін, їх сестра Л. Гавиріна, Л. Горемикін, П. Асаулюк, Л. Кузеріна, І. Данілін і його мати К.&nbsp;А.&nbsp;Даніліна. Підпільники розповсюджували серед населення листівки. У березні [[1942]] року фашисти стратили на центральній площі Алупки братів Гавиріних, в Сімеїзі розстріляли П. Асаулюка і Л. Гавиріну, в Ялті&nbsp;— Л. Кузеріну. Ще в січні 1942 року повісили Л. Горемикіна разом з батьком і матір'ю <ref>Кримський облпартархів, ф. 849, оп. 1, спр 165, арк. 15-17.</ref>. У [[1957]] році на могилі братів Гавиріних встановлено [[пам'ятник]]. Одна з вулиць міста названа їх ім'ям.
[[Файл:Alupka Amet-Khan.jpg|міні|200пкс|Погруддя Амет-Хана Султана]]
Багато жителів міста билися з нацистами на фронтах [[радянсько-німецька війна|радянсько-німецької війни]]. Особливо прославився уродженець Алупки [[льотчик]] [[Амет-Хан Султан]]. У [[1955]] році біля входу в [[Алупкинський парк]] встановлений [[бронза|бронзовий]] [[бюст]] Героя.

[[16 квітня]] [[1944]] року частини [[Приморська армія (СРСР)|Приморської армії]] відвоювали місто. Гітлерівці завдали великої шкоди місту. Були спалені й зруйновані багато будинків, виведена з ладу низьковольтна електромережа, пошкоджені каналізація та водопровід, зруйновано п'ять резервуарів для зберігання води, підірвана пасажирська пристань, перетворилися на руїни санаторії. Після закінчення війни зруйнований курорт за [[1945]]—[[1955]] роки відновлює свої здравниці, а потім реконструює та модернізує їх.

У [[1970-ті|1970-х]] і [[1990-ті|1990-х]] роках у східній частині Алупки був побудований пансіонат «Воронцов», а в західній&nbsp;— «Південнобережний».

==XXI століття==
Сучасна Алупка — місце відпочинку і лікування для багатьох громадян [[Україна|України]] й закордону. У місті діє 13 укрупнених здравниць, серед них одна з найбільших дитячих — [[санаторій]], який носить ім'я свого засновника — професора О. Боброва (лікують кістково-суглобовий і урологічний туберкульоз).

У Алупці працює відділення винрадгоспу «Лівадія», виробничо-демонстраційний комплекс ВО «Масандра» (цехи витримки міцних вин типу «Мадера», «Портвейн червоний» і виробничо-дегустаційний), є лісництво.

У березні 2014 р. разом з усією територією АР Крим місто було захоплено Російською Федерацією.

== Джерела ==
{{Інші проєкти
|Тема          = Історія Алупки
|Портал        = Крим
|Портал-зображення  =Crimea_Emblem.png
|Портал1            = Історія
|Портал1-зображення = Istor portal.png
|Вікіпідручник = 
|Вікіцитати    = 
|Вікіджерела   = 
|Вікіновини    = 
|Вікісховище   = 
|Метавікі      = 
|Проєкт        = 
|Проєкт-зображення =
}}
=== Примітки ===
{{reflist}}

=== Література ===
* {{ІМСУ}}

{{Історія міст Криму}}

[[Категорія:Алупка]]
[[Категорія:Історія міст України|Алупка]]