М

М — літера української та інших слов'янських абеток. Сімнадцята літера української абетки. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера («мисліте»), що походить з візантійського уставного письма.

Звуки

• [m] (м) — дзвінкий губно-губний носовий
• [m̥] (твердий м) — глухий губно-губний носовий
• [ɱ] (твердий м) — дзвінкий губно-зубний носовий

Історія

У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав і скоропис) вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

Використання

В сучасній українській мові цією літерою позначають твердий або м'який сонорний зімкнений носовий губний приголосний звук (мати, місто, мир).

«М» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

У давньоруській і староукраїнській писемностях мала числове значення «сорок». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сімнадцятий».

При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна.

Таблиця кодів

Кодування	Реєстр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод	Велика	1052	041C	002034	00000100 00011100
	Мала	1084	043C	002074	00000100 00111100
ISO 8859-5	Велика	188	BC	274	10111100
	Мала	220	DC	334	11011100
KOI 8	Велика	237	ED	355	11101101
	Мала	205	CD	315	11001101
Windows 1251	Велика	204	CC	314	11001100
	Мала	236	EC	354	11101100

Література

• Шаблон:УРЕ

Джерела

• Шаблон:СУМ-11

Посилання

• Шаблон:УМЕ8