Тугай-Бей: відмінності між версіями

Матеріал з Кримології
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немає опису редагування
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 13:30, 14 листопада 2023

Шаблон:Otheruses-2 Шаблон:Особа Туга́й-бе́й (крим. тат. Toğay-bey, Шаблон:Lang-pl; бл. 1601 — кінець 1648/початок 1649) — полководець і державний діяч Кримського ханства. Представник шляхетного роду Аргин[1] Підданий кримських ханів Мехмеда IV (1641—1644) й Ісляма III (1644–1654) з Герайського дому. У 1641—1644 роках отримав титул бея (князя) і посаду голови Перекопського санджака. Відповідав за охорону північних кордонів ханства. Керував гарнізоном Перекопу, контролював ногайські орди (Єдичкульську, Перекопську, Очаківську та Буджацьку). 1644 року брав участь у татарському поході на українські землі Речі Посполитої, був розбитий під Охматовим. 1648 року за наказом хана підтримав повстання Хмельницького. Відзначився у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, облогою Львова.

Життєпис

За твердженням історика Олексія Новосельського походив з одного із чотирьох найвпливовіших родів Кримського ханства — роду Аргин[2][3]. Звання бея (князя) Тугай-мурза (шляхтич) отримав як керівник перекопського санджаку (округи). Перекопським беєм став між 1642 і 1644 роками (за правління хана Мехмеда IV Ґерая). Посада була однією з найважливіших у ханстві, оскільки на неї покладалися обов'язки з прикордонного захисту держави.

На думку О.Пріцака, познайомився з Богданом Хмельницьким під час його перебування у кримському полоні (1620—1622), що згодом відіграло важливу роль в укладанні та реалізації козацько-кримського союзу 1648 року проти Речі Посполитої. Є альтернативна думка, що Тугай-Бей познайомився з Хмельницьким, коли той їздив до Перекопу на переговори про викуп когось із родичів Тугай-Бея, що потрапив у полон під час нещасливої для татар битви під Охматовим у 1644 році, коли татарське військо, очолюване Тугай-Беєм, було розгромлене поляками на чолі з коронним гетьманом Конєцпольським.

У середині квітня 1648 Тугай-бей за наказом хана Ісляма III Ґерая на чолі кількохтисячного загону (за деякими даними — 6-тисячного) прибув на допомогу Богдану Хмельницькому на Микитинську Січ. Кримська кіннота на чолі з Тугай-Беєм і козацька армія під командуванням Хмельницького спільно билися проти польського коронного війська в Жовтоводській битві і Корсунській битві 1648 року.

У 1648 році брав участь в облозі Львова (вересень-жовтень) та Замостя (грудень).

Кримськотатарське військо, зокрема, очолюване Тугай-Беєм, відіграло важливу роль у перемогах Хмельницького, кримська кіннота ліквідувала польську перевагу в кавалерії. Поєднання козацької піхоти і кримської кінноти створило оперативно-тактичну перевагу українського війська над польським у цих битвах, оскільки після переходу на бік повстанців реєстровців польське командування не мало піхоти, рівноцінної козацькій, і для оборонних дій було змушене спішувати свою кінноту. У складі українського війська кримська кіннота, очолювана Тугай-Беєм, виконувала функції передового загону (у похідних порядках) та авангарду (у бойових порядках), а також здійснювала завдання у проведенні тактичної розвідки.

Крім того, на прохання Б.Хмельницького і за згодою кримського хана Ісляма III Герая, Тугай-Бей влітку 1648 перебував з військом на кочівлях біля Дніпра (на Синіх Водах), виконуючи функції резерву українського війська.

Після облоги Замостя Тугай-бей захворів. Львівський літописець пише: «Було і повітря ніякоєсь, бо люд мер окрутне всюди наголову, навіть і в самих їх войськах, набарзі на бігунки. Мнозство їх великое на дорозіх і на Україні змерло. І з самих татар Тогай-бей, царик татарський, умер»[4]. Татарська поема Джян-Мухамеда говорить, що хворого Тугай-бея перевезли до фортеці Аккерман, де він і помер. Тіло його перевезено до Криму.[5]

Як пише М. Грушевський в своїй «Історії України-Русі» Хмельницький дізнався про смерть Тугая десь на весні 1649-го р. «Сильним ударом для гетьмана була смерть Тугай-бея, його „сокола й брата“, з котрим у нього, видно, було справдї щире порозуміннє: він служив гетьманови посередником в кримських справах і був таки мабуть справжньою душею сього кримсько-українського союзу».

У кінематографі

Пам'ять

Вулиця Тугай-Бея в Бахчисараї

Примітки

Бібліографія

Джерела

  • Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Київ: Наукова думка, 1971.
  • Кырымлы Хаджи Мехмед Сенаи. Книга походов. Симферополь: Крымучпедгиз. 1998 [1].
  • Татарська поема Джян-Мухамедова про похід Іслям-Гірея_2 спільно з Б. Хмельницьким на Польщу 1648—1649 рр. за рукописом з матеріалів етнографічної експедиції КримНКО по Криму влітку 1928 р. // Східний світ, 1930 р., № 3.

Довідники

Посилання

Шаблон:Ci

Шаблон:Хмельниччина

  1. ↑
  2. ↑ Новосельский А. А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века. М.;Л.: АН СССР, 1948. с. 389. Московський посол в Константинополі називає Тугая Аргінським. При цьому Новосельський зауважує: «Кримські джерела всюди відносять кн. Тугая до числа Ширинських мурз».
  3. ↑
  4. ↑ Ісписаніє літом от рождества Христова … року і по нім ідущих (Львівський літопис)
  5. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  6. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Тугай-Бей&oldid=2801