Сергєєв-Ценський Сергій Миколайович

Матеріал з Кримології
Версія від 06:39, 28 вересня 2023, створена ua>RarBot (Вікіфікація: Самара (місто))
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сергі́й Микола́йович Сергє́єв-Це́нськийШаблон:Efn (справжнє прізвище — Сергєєв; Шаблон:OldStyleDate2, Бабіно — 3 грудня 1958, Алушта) — російський радянський письменник. Академік Академії наук СРСР з 1943 року, доктор філологічних наук[1].

Біографія

Народився Шаблон:OldStyleDate2 року в селі Бабіному Тамбовської губернії, Російська імперія (нині селище Преображення Розсказовського району Тамбовської області, Росія) в сім'ї земського учителя. 1880 року його сім'я переїхала до Тамбова, де він 1887 по 1890 рік навчався в Тамбовському повітовому училищі, а у 1891—1892 роках — у Катерининському інституті, звідки його відрахували за сімейними обставинами[1].

1895 року закінчив Глухівський учительський інститут і став учителем. Працював викладачем фізики та математики в Павлограді; у 1896—1897 роках викладав російську мову в п'ятикласному училищі у Кам'янець-Подільському[2]. Протягом 1898—1899 років навчався у Харківському університеті.

У 1904—1905 роках перебував на військовій службі. Після звільнення мешкав в Алушті, де 1906 року придбав маєток на південному схилі Орлиної гори. На початку Першої світової війни був призваний в ополчення і направлений до Севастополя, але незабаром звільнений у «безстрокову відпустку»[1].

Під час німецько-радянської війни евакуювався з дружиною в місто Куйбишев, потім в Алма-Ату. У 1944 році переїхав до Москви, а трохи згодом повернувся до Алушти[1].

Помер в Алушті 3 грудня 1958 року. Похований в Алушті.

Творчість

Друкуватися почав 1898 року, почав з віршів. Автор прозових творів: Шаблон:Стовпці

  • «Тундра» (1902)Шаблон:Efn;
  • «Сад» (1905);
  • «Бабаєв» (1907);
  • «Лісова трясовина» (1907);
  • «Печаль полів» (1909)Шаблон:Efn;
  • «Рух» (1910);
  • «Надра» (1913);
  • «Лерік» (1913);
  • «Диво» (1923);
  • «Жорстокість» (1926);
  • «У бурю» (1929);
  • «Щасливиця» (1932);
  • «Маяк в тумані» (1933);
  • «Севастопольская страда» (1937—1939, тритомна епопея)Шаблон:Efn;
  • «Флот і фортеця» (1942);
  • «Справжні люди» (1943, збірка оповідань)Шаблон:Efn;
  • «Синопський бій» (1944, інша назва — «Віцеадмірал Нахімов»);
  • «Рідна земля» (1958, збірка віршів);
  • «Московська повість» (опублікована у 1961 році).

Головний твір письменника — незавершена багатотомна епопея «Перетворення Росії» (1914—1958). До неї увійшли: 12 романів: «Перетворення» (інша назва «Валя», 1914), «Приречені на загибель» (1923, опубліковано у 1927 році, нова редакція 1955), «Леви і сонце» (1933), «Шукати, завжди шукати!» (1934—1935), «Зауряд-полк» (1934), «Маси, машини, стихії» (інша назва — «Люта зима», 1936), «Бурхлива весна» (1942), «Спекотне літо» (1943), «Гармати видвигають» (1944), «Гармати заговорили» (1944, опубліковано у 1956 році), «Вибух на світанку» (1951—1955), «Весна в Криму» (незакінчений, опублікований у 1959 році); 3 повісті: «Пристав Дерябін» (1911, нова редакція — 1955); «Перетворення людини» (частина 1 — «Наклонна Олена», 1914; частина 2 — «Суд», 1955), «Капітан Коняєв» (1919, інша назва — «Суміш») та 2 етюди: «Ленін у серпні 1914 року» (1957), «Побачення» (опубліковний у 1959 році). Епопея відобразила життя дореволюційного російського суспільства, події першої світової війни, лютневої революції 1917 року, громадянської війни.

У 1920—1930-ті роки писав романи і повісті про Олександра Пушкіна («Наречена Пушкіна»), Михайла Лермонтова («Мішель Лермонтов»), Миколу Гоголя («Гоголь йде в ніч»).

Автор низки п'єс («Біля гробу Пушкіна», 1937; «Віцеадмірал Корнілов», 1941; «Поет і чернь», 1944); літературних спогадів про Максима Горького, Іллю Рєпіна, Олексія Новикова-Прибоя (збірка «Про художню майстерність», 1956).

Книги письменника перекладені багатьма мовами народів СРСР та іноземними мовами.

За його однойменною повістю у 1981 році створено телефільм В'ячеслава Прокопенка «Ведмежа».

Відзнаки

Вшанування

Файл:SC-1.JPG
Пам'ятник в Алушті.
  • 1962 року в Алушті відкрито музей письменника;
  • У 1966 році в Алушті у сквері на вулиці Червонофлотській письменнику встановлено пам'ятник;
  • У 1975 році в Тамбові на набережній Цни письменнику встановлено гранітний пам'ятник (автори — скульптори Сергій Лебедєв і Тетяна Вельцен, архітектор Олександр Куликов)[3];
  • Іменем Сергія Сергєєва-Ценського названо вулиці в Алушті, Сімферополі, Севастополі, Вінниці, Павлограді, Тамбові;
  • 25 квітня 1994 року на честь на честь письменника названий астероїд[4] відкритий 31 серпня 1978 року радянським астрономом Миколою Черних;
  • Серед письменників Росії відбувається літературний конкурс імені Сергія Сергєєва-Ценського «Перетворення Росії»[5].

Виноски

Шаблон:Notelist

Примітки

Література

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Сергеев-Ценский Сергей Николаевич // Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги. Биобиблиографический словарь. Том 3. П—Я. С. 316—319.
  2. ↑ Сайт Національного природного парку «Подільські Товтри».
  3. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою РГ не вказано текст
  4. ↑ Citation for (4470)
  5. ↑ Литературный конкурс им. С. Н. Сергеева-Ценского / Безформата.
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Сергєєв-Ценський_Сергій_Миколайович&oldid=1088