Малоріченське

Матеріал з Кримології
Версія від 17:31, 13 листопада 2023, створена Властарь (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Село України

Вигляд на село Малоріченське із Храму Святителя Миколи Мірлікійського

Малорі́ченське або Кючю́к-Озе́н (крим. Küçük Özen) — село в Україні, підпорядковане Алуштинській міській раді Автономної Республіки Крим.

Географія

Селом протікає річка Орта-Узень.

Загальний опис

Розташоване на південному березі Криму, у курортній зоні, центр сільської ради.

У селі розвинене виноробство, є декілька пансіонатів.

Село розташоване за 25 кілометрів на північний схід від Алушти. Траса, яка одночасно є і центральною вулицею Малоріченського проходить прямо над пляжем шириною 30-50 метрів. В селі є багато пансіонатів з спортивними і дитячими майданчиками.

До 1945 року називалося Кючук-Озен, крим. Küçük Özen, а до виселення греків із Криму 1778 року — Мікро-Потам. Обидві назви означають «маленька річка» у перекладі з кримськотатарської та грецької мов відповідно.

Археологічні розвідки

Територія нинішнього Малоріченського і прилеглих до нього сіл була заселена ще в добу неоліту. Про це свідчать численні знахідки кремінних знарядь. На околиці Сонячногірського зберігся могильник таврів. У IXX ст. на ці землі прийшли вихідці з Візантії. Вони й заснували тут перші поселення. Спочатку село мало грецьку назву — Мікропотамос (в перекладі — Мала Річка), пізніше — татарську — Кучук-Узень. На околицях і поблизу сіл Генеральського і Сонячногірського до нашого часу уціліли залишки 5 середньовічних поселень, замку, монастиря й могильника.

Історія

У XIII ст., коли Крим захопили монголо-татари, місцеві жителі сплачували їм данину. У XIV ст. село опинилося під владою генуезців, а після загарбання півострова турками, протягом трьох століть (з 1475 по 1774 рік) воно входило до коронних володінь турецького султана.

Після того, як Крим став незалежним від Туреччини, кримський хан віддав Кучук-Узень разом з іншими 18 селами на відкуп своїм близьким. Це ще більше погіршило становище жителів. Крім ханських податків, вони повинні були сплачувати побори ще й відкупникам. 1779 року значна частина християн переселилася в Приазов'я і на Дон. На той час у селі було 11, а на початку XIX ст. — 27 дворів, де проживало 106 чоловік. У середині XIX ст. власником земель, розташованих у долині річки Кучук-Узені, став поміщик Княжевич. У селі тоді налічувалося 43 двори і 268 жителів.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Кучук-Узень Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 268 осіб (134 чоловічої статі та 134 — жіночої), налічувалось 54 дворових господарства, існувала мечеть[1].

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 433 особи, налічувалось 76 дворових господарств, існували православна церква, мечеть, каплиця[2].

Шаблон:Перепис-1897[3].

Населення

Динаміка чисельності населення:

Мовний склад населення села був таким[5]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 98 7,83
російська 1069 85,45
кримськотатарська 80 6,39
молдавська 1 0,08
вірменська 1 0,08

Шаблон:-

Відомі люди

Пам'ятні місця

Цікавий факт

У селі встановлено вітряк, який живить базові станції (вежі) компанії Vodafone. Їх потужність 7,5 КВт. Це дозволяє економити до 24 тонн дизельного палива на рік[7].

Посилання

Джерела

Література

  • Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Шаблон:Алушта

  1. Шаблон:ТГ-СНМ-1865
  2. Шаблон:ВВСЕР-8-1886
  3. Посилання доступне в режимі редагування
  4. Посилання доступне в режимі редагування
  5. Посилання доступне в режимі редагування
  6. Посилання доступне в режимі редагування