Ї

Ї, ї — тринадцята літера української абетки. За конфігурацією трохи видозмінена кирилична і. Цю літеру називають як іменник середнього роду: «велике Ї», «мале ї». У писемностях на основі латинського алфавіту таких мов, як африкаанс, валлійська, галісійська, каталонська, нідерландська, південносаамська, французька й, спорадично, англійська та турецька, вживають майже ідентичну графічно літеру Ï, ï — i з тремою (наприклад, (Шаблон:IPAc-en або Шаблон:IPAc-en; Шаблон:Lang-ca; Шаблон:Lang-nl, Шаблон:IPA-nl; Шаблон:Lang-fr, Шаблон:IPA-fr).

Позначає йотовані голосні звуки Шаблон:IPA(йі) та Шаблон:IPA (йи), трапляється на початку слів, після голосних, знака м'якшення й апострофа.

Історія

Створена за зразком кириличної літери і, яка поряд з літерою и у давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) ї вживалася у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток. У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.

У сучасному значенні літеру вперше вжито 1874–1875 у «Записках Південно-Західного відділення» Російського географічного товариства у Києві. Згодом її вжив Євген Желехівський у своєму Українсько-німецькому словнику (1885–86).

В українській (особливо західній орфографії, наприклад у желехівці) кінця XIX — початку XX століття літера ї використовувалася також для позначення «сильно пом'якшеного» [і] після м'яких зубних приголосних д, т, з, ц, с, л, н, часто позначаючи в цих місцях звук [і], що розвинувся з ятя (хлїб, дїд, нинї, цїлий). Використовування літер ї і і для передачі етимологічних [ě]/[e] і [o] відповідно уможливлювало розрізняти слова, що в сучасному написанні стали омографами : дїл (< *dělъ, родовий відмінок множини від діло) проти діл (< dolъ, «долина»), тїк (< *teklъ, минулий час від текти) проти тік (< *tokъ, «тік») Але оскільки на сході Україні відмінність між цим звуком і «звичайним» [і] зменшилася, вже Грінченко у своєму Словарі української мови відмовився від такого вжитку літери ї, і це вплинуло на зникнення цієї відмінності й на заході України. Таку відмову зафіксував Український правопис 1921 року.

Використовування

У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків й+і та й+и, вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.

Походження звукосполучення

В українській мові сполучення ji (літера ї) може мати різне походження.

• Від праслов'янського *ě («ятя»): їхати, їзда, доброї, у міжгір'ї.
• Від *ě, що замінив раніший *i (свої, мої).
• Від «нового ятя», якщо він з'явився на місці йотованого «е»: їжак, Київ, моїм
• Від праслов'янського *ja: їсти, їжа. У східнослов'янських мовах *ja дав *ě Шаблон:Джерело (ядро?) (Шаблон:Lang-orv), а в південнослов'янських — *ja (Шаблон:Lang-cu). Слід зауважити, що в староцерковнослов'янській мові звуки *ě і *ja були настільки близькі за артикуляцією, що в глаголиці їх позначали тим самим знаком.
• Від праслов'янського *ji, зазвичай на стиках морфем: строїти, стоїть (Шаблон:Lang-x-slav). У староцерковнослов'янській і давньоруській писемностях йотований характер [i] не передавався, бо той був дуже близьким за артикуляцією до нейотованого (Шаблон:Lang-orv). Шаблон:Джерело
• На стиках морфем у пізнішому словотворі: Україна (Шаблон:Lang-x-slav + *in; край + ина)
• У запозиченнях — якщо оригінальний і стоїть після голосних (наївний, маїс), а також після м'якого знака або апострофа (Ільїн, Медельїн)

Інше використання

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «тринадцятий». При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-ї.

Літера — Ї

Літера Ї в інших кириличних абетках

У староцерковнослов'янській і давньоруській абетках Ї виступає поряд із І під назвою «іжеї».

Наприкінці XVIII століття Досітей Обрадович запровадив літеру ї в сербській писемності на позначення звука [j] (що відповідає українській й). Однак, 1814 року Вук Караджич відмовився від цього нововведення й натомість запропонував літеру ј. 1818 року правопис Караджича зафіксував цю пропозицію.

Від найдавніших часів до початку XIX століття букву ї вживали в російській писемності. Прикладом може слугувати видане 1762 року «Подземное путешествіе Николая Клима» — російський переклад твору Людвіга Гольберга.

Літера ї існує в пряшівському і паннонському варіантах русинської абетки.

Таблиця кодів

Кодування	Регістр	Десятковий код	16-ковий код	Вісімковий код	Двійковий код
Юнікод (монолітний)	Мала	1111	0457	002127	00000100 01010111
	Велика	1031	0407	002007	00000100 00000111
Юнікод (розклад)	Мала	72745736	0456 0308	00425401410	00000100 01010110 00000011 00001000
	Велика	67502856	0406 0308	00401401410	00000100 00000110 00000011 00001000
ISO 8859-5	Мала	247	F7	367	11110111
	Велика	167	A7	247	10100111
KOI-8	Мала	167	A7	247	10100111
	Велика	183	B7	267	10110111
Windows-1251	Мала	191	BF	277	10111111
	Велика	175	AF	257	10101111

У HTML велику літеру Ї можна записати як & #1031; або & #x407;, а малу ї — як & #1111; або & #x457;. У кириличній не українській розкладці клавіатури символ Ї викликають затисненою клавішею Alt з набором Num-цифр 0175, символ ї — комбінацією Alt+0191.

Цікаві факти

• 21 лютого 2013 року, до Міжнародного дня рідної мови, в Рівному встановили знак на честь літери «Ї» і в її формі, виготовлений із дерев'яної основи і обтягнений лляною тканиною. Його висота становила 3,6 метра.
• На початку вересня 2022 року літера «Ї» стала символом спротиву в тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі.

Джерела

• Ї — Енциклопедія сучасної України

Література

• Шаблон:СУМ-11
• Шаблон:УРЕ
• Півторак Г. П. Ї // Шаблон:УМ-2000 — С. 224.