Битва на Синіх Водах

Матеріал з Кримології
Версія від 11:05, 23 жовтня 2023, створена ua>Orlenov (додавання зображення)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Infobox Military Conflict

Файл:Битва на Синіх водах.jpg
Битва на Синіх водах , худ.Орльонов Артур.

Би́тва на Си́ніх Во́дах — напівлегендарна битва між литовсько-руським та татарськими військами, що відбулася 1362 року на річці Сині Води. Литовсько-руські сили очолював великий князь литовський і руський Ольгерд, а татарські — подільські еміри Хаджибей, Кутлугбей і князь Дмитро. Точна дата і місце бою невідомі. Ймовірно, відбулася 24 вересня — 25 грудня на річці Сині Води, притоці Південного Бугу[1], в районі села Торговиця на Кіровоградщині[2]. В ході бою литовсько-руські війська розбили татар. Завдяки перемозі Ольгерд розширив володіння Великого князівства Литовського далеко на південь. Ця перемога підірвала могутність Золотої Орди і поклала початок звільненню Русі від сплати данини татарській Орді.

Літописні відомості про битву

Великий князь литовський Ольгерд

Збереглося тільки декілька літописних звісток про битву. Розгром трьох золотоординських князів, тогочасних спадкоємних володарів Подільської землі, військом великого князя литовського Ольгерда в битві біля Синіх Вод уперше згадується в літописній оповіді «Про Поділля». Як зазначає історик Фелікс Шабульдо, «ім'я автора цієї писемної пам'ятки залишилося невідомим. Певним є те, що він мав причетність до вищих урядово-бюрократичних кіл Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського й написав свій твір на початку 1430-х років, у розпал польсько-литовського воєнного конфлікту, в ході якого обидві сторони розв'язували політичну проблему: кому саме — Польському королівству чи Великому князівству Литовському — належатиме вся Подільська земля» [3]. В недатованій літописній оповіді повідомляється: [4]

Шаблон:Text Хроніка литовська і жемайтська повідомляє: [1] Шаблон:Text

Рогозький літописець, складений в остаточній редакції восени 1396 року, повідомляє[5]:

Шаблон:Text

Така ж, але дещо скорочена звістка міститься у Никонівському літописному зводі кінця 1520-х років: [6]

Шаблон:Text

Пізній Густинський літопис (XVII ст.) повідомляє: [7]

Шаблон:Text Згідно з Хронікою Биховця — 1351 року:[8]Шаблон:Text

Історіографія

Аналізуючи проблему входження Поділля до складу Великого князівства Литовського в другій половині XIV століття, історик Дмитро Ващук зазначив: «Синьоводська битва здавна привертала до себе увагу дослідників. Незважаючи на велику кількість наукових праць, достеменно не встановлено час битви, її місце і чи взагалі вона була» [9].

Праці Мацея Стрийковського

Започаткував розгляд питання про Синьоводську битву польський історик XVI століття Мацей Стрийковський. У творі «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego…», написаному 1577 року і виданому тільки через 400 років — 1978 року у Варшаві, Стрийковський коротко висвітлив битву і датував її 1329 роком. У праці «Хроніка польської, литовської, жмудської і всієї Русі», виданій 1582 року в Кенігсбергу, історик детальніше висвітлив битву на Синіх Водах, а датував її вже 1331 роком [10].

Праці істориків ХІХ — початку ХХ століття

Предметом дискусії істориків ХІХ — початку ХХ століття були час і місце битви (у тому, що битва була, вони не сумнівалися). Володимир Антонович у «Нарисі історії Великого князівства Литовського до середини 15 століття» (Київ, 1878) зазначив, що «1362 року Ольгерд здобув рішучу перемогу над трьома татарськими князями: Кутлубугою, Хаджибеєм і Дмитром на берегах ріки Сині Води. Залишки розбитої ним Орди відійшли частково у Крим, а частково на Добруджу — і Поділля перейшло під владу Литовців» [11]. Антоновича підтримали історики права Михайло Ясинський у праці «Статутні земські грамоти Литовсько-Руської держави» (Київ, 1889) [12] і Федір Леонтович у праці «Нариси з історії литовсько-руського права. Утворення Литовської держави» (Санкт-Петербург, 1894) [13].

Іншу думку щодо дати Синьоводської битви мав Матвій Любавський. Він її оприлюднив у працях «Обласний поділ і місцеве управління Литовсько-Руської держави до часу видання першого Литовського статуту» (Москва, 1892) [14] і «Нариси історії Литовсько-Руської держави до Люблінської унії включно» (Москва, 1910) [15]. Матвій Кузьмич вказав, що «Поділля було зайняте сином Коріята Гедиміновича після того, як 1363 року великий князь Ольгерд побив на Синій Воді татарських ханів», яким «місцеве руське населення через своїх отаманів платило данину».

Михайло Грушевський висловив думку, що, найімовірніше, битва відбулася бл. 1363 року, можливо, не на Синіх Водах, а на Сниводі. У четвертому томі «Історії України-Русі» (друге видання, Київ — Львів, 1907; в 10 т., у 13 кн.) він писав: «Нарешті мусимо задовольнитися тим виводом, що в 1363 р. Ольгерд увійшов у конфлікт з Татарами, ходив походом в полудневу Київщину й розгромив там Татар, і що в зв'язку з сим, по всякій правдоподібності, стояла формальна окупація Київщини й Поділля».[16]

Сучасні дослідження

Незважаючи на численні сучасні історичні та археологічні дослідження даної проблематики, точне місце проведення битви не встановлене. Синьоводській битві було присвячено три наукові конференції, які відбулися 1997, 1998 та 2012 року в Кропивницькому. 2005 року за матеріалами цих конференцій Інститут історії України НАН України видав збірник статей «Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях».

Одним з ймовірним місць битв деякі дослідники вважають урочище Татарка між селами Добрянка та Тишківка.[17][18]

У квітні-травні 2012 року проведено міжнародну конференцію «Синьоводська битва: історична подія та її контексти», участь у якій узяли фахівці з Литви, Білорусі, Російської Федерації та було видано матеріали (тези, доповіді) конференції.

Перебіг битви

Файл:Синьоводська битва перший етап.jpg
Перший етап битви
Файл:Синьоводська битва другий етап.jpg
Другий етап битви


Доволі докладний опис Синьоводської битви міститься тільки у хроніці Мацея Стрийковського (наведений фрагмент переклав українською мовою Фелікс Шабульдо)[19]:

Шаблон:Quote

Історик Олексій Брайченко зазначив: «Зауваження щодо цього опису, як його прихильників, так і у критиків, ґрунтуються на одних і тих джерелах і не дозволяють, на наш погляд, ані щось напевно стверджувати, ані аргументовано відкинути. Залишається констатувати, що такий опис існує і зазначені в ньому дії військ Ольгерда й татарських князів відповідають рівню воєнного мистецтва тієї доби» [20].

Виходячи з опису Стрийковського, Синьоводську битву можна розбити на два етапи.

Перший етап — це протистояння поділеної на три відділи орди та розташованих півколом і поділених на шість загонів військ Ольгерда. Спроба ординців знищити загони у центрі виявилася невдалою. Військо розступалося і пропускало кінноту, обстрілюючи її з боків.

На другому етапі битви війська Ольгерда переходять у наступ. Вони прагнуть оточити ординців і знищити. Ординці не витримують натиску і відступають. Битва завершилася переслідуванням військами Ольгерда залишків орди.

Наслідки битви

Унаслідок здобутої перемоги Ольгерд відвоював у татар Київ і Поділля, розширив свої володіння далеко на південь у напрямку до Чорного моря. На відвойованих теренах постало Подільське князівство, володарями якого стали племінники Ольгерда, князі Коріятовичі.

Унаслідок битви до Литовсько-Руської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля. Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) починаючи з 1362 р. Київщини, та Поділля до складу Литовської держави та утвердженню незалежного князівства Молдавія.

Перемога литовсько-руського війська у Синьоводській битві завершила звільнення земель історичної Русі від Орди. Приєднавши до своїх володінь західні та південно-західні землі Київської Русі, Велике князівство Литовське стало однією з найбільших держав в тогочасній Європі.

Синьоводська битва в мистецтві

2011 року світ побачив історичний роман Володимира Рутківського «Сині Води»[21] в двох книгах: «Князь бродників» (Кн.1) та «Стріли впритул» (Кн.2). Того ж року роман Рутківського отримав нагороду як Книга року Бі-Бі-Сі[22].

Примітки

Бібліографія

Джерела

  • Акты, относящиеся к истории Западной России. — СПб., 1848. — Т. 2.
  • Густинская летопись // Полное собрание русских летописей (далі — ПСРЛ). — Т. 2. — СПб., 1843.
  • Книга Большому Чертежу / Подготовка к печати и редакция К. Н. Сербиной. — М.; Л., 1950.
  • Кордт В. Материалы по истории русской картографии. — К., 1910.
  • Летопись Красинского // ПСРЛ. — Т. 35. — Летописи белорусско-литовские. — М., 1980.
  • Летопись Рачинского // ПСРЛ. — Т. 35. — Летописи белорусско-литовские. — М., 1980.
  • Летописный сборник, именуемый Патриаршею, или Никоновскою летописью // ПСРЛ. — Т. ХІ. — СПб., 1879 (перевидання: М., 1965).
  • Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитян. — М., 1994.
  • Ольшевская летопись // ПСРЛ. — Т. 35. — Летописи белорусско-литовские. — М.,1980.
  • Рогожский летописец // ПСРЛ. — Пг., 1922. — Т. 15. — Вып. 1.
  • Сафонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. — К., 1992.
  • Слуцкая летопись // ПСРЛ. — Т. 35. — Летописи белорусско-литовские. — М., 1980.
  • Супрасльская летопись // ПСРЛ. — Т. 35. — Летописи белорусско-литовские. — М., 1980.
  • Хроника Быховца. — М., 1966.
  • Dlugossii J. Historiae Poloniae. — Cracoviae, 1878. — T. V.
  • Lietuvos Metrika. Knyga Nr.8 (1499—1514). Uzrasymu knyga 8. — Vilnius, 1995.
  • Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Žmodzka і wszystkiej Rusi. — Warszawa, 1846. — T. 2.
  • Cromer M. O sprawach dziejach i wszystkich inszych potocznościach koronyh Polskich ksiąg XXX. — Krakow, 1611. — Ks. XV.

Монографії. Статті

  • Бабен­ко А.А., Кома­ров О. В. Бит­ва на Синих Водах – факт или исто­рио­гра­фи­че­ский миф? // Novogardia, 2020 г., № 2(6), с. 135 – 160.
  • Kuczyński, S. Sine Wody. Rzecz o wyprawie Olgierdowej 1362 r. Warszawa, 1935.

Довідники

Посилання

Шаблон:Битви Литви і Польщі з татарами Шаблон:Ac

  1. ↑ Чорний 2014: 48—61.
  2. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  3. ↑ Шабульдо Ф. Синьоводська битва 1362 p. у сучасній науковій інтерпретації // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. — К., 2005. — С. 9.
  4. ↑ Слуцкая летопись // Полное собрание русских летописей. — Т. 35: Летописи белорусско-литовские. М. 1980. — С. 74; Супрасльская летопись // Там само. — С. 66.
  5. ↑ Рогожский летописец // ПСРЛ, Т. 15 Стб. 75.
  6. ↑ Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью // Полное собрание русских летописей. — Т. 11. — СПб., 1879 (перевидання: М., 1965. — С. 2).
  7. ↑ Густинская летопись // Полное собрание русских летописей. — Т. 2. — СПб., 1843. — С. 350.
  8. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  9. ↑ Ващук 2004: 40.
  10. ↑ Шабульдо 1998: 69.
  11. ↑ Антонович В. Очерк по истории Великого княжества Литовского до половины XV столетия. — К., 1878. — Выпуск 1. — С. 149.
  12. ↑ Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства. — К., 1889. — С. 64—65.
  13. ↑ Леонтович Ф. Очерки по истории литовского-русского права. Образование Литовского государства. — Санкт-Петербург, 1894. — С. 183.
  14. ↑ Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. — Москва, 1892. — С. 57.
  15. ↑ Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. — Москва, 1910. — С. 24.
  16. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 4. — К., 1993. — С. 82.
  17. ↑ Матвієнко Л. В. Ми — з колишнього дикого поля. Наш край в легендах, переказах, художніх творах. — 1992.
  18. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  19. ↑ Stryjkowski, Kronika Polska... 1846: 6—7.
  20. ↑ Брайченко Олексій. Синьоводська проблема: перспективи комплексних краєзнавчих досліджень // Синьоводська проблема у новітніх дослідженнях. — К., 2005. — С. 37.
  21. ↑ Володимир Рутківський: роман для дорослих, але з душею дитини  // «BBC», 16 грудня 2011
  22. ↑ Книгою Року ВВС-2011 став роман Володимира Рутківського «Сині води»  // «BBC», 23 грудня 2011
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Битва_на_Синіх_Водах&oldid=3100