Блокада українського флоту в Донузлаві

Матеріал з Кримології
Версія від 20:32, 7 жовтня 2024, створена Властарь (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Картка збройного конфлікту Шаблон:Битви російсько-української війни (2014-т.ч.) Блокада українського флоту в Донузлаві тривала з 3 по 27 березня 2014 року. Почалася з блокування виходу з Донузлава ракетним крейсером «Москва», а згодом була пов'язана із затопленням російською стороною великого протичовнового корабля «Очаков» з метою недопущення виходу українського флоту в Одесу. У підсумку в Донузлаві було заблоковано 13 українських кораблів. Блокада закінчилася з встановленням контролю над останнім кораблем під українським прапором у Криму — «Черкасами».

Військова база

У 1961 році був проритий 200-метровий канал, який зробив з озера Донузлав затоку. З тих пір розвиток даного регіону був пов'язаний з Кримською військово-морською базою. Після поділу Чорноморського флоту база перейшла під контроль України. Була утворена Південна військово-морська база України. На території Донузлава неодноразово проходили спільні навчання НАТО і України «Сі Бриз»[1], що викликало несхвалення з боку Росії, а також проросійських і лівих сил півострова[2][3][4].

На момент початку блокади в селищі Новоозерне знаходилися наступні військові об'єкти і з'єднання ВМС України: 257 об'єднаний склад озброєння та майна (в/ч А4290), морський розвідувальний пункт (в/ч А3343), Південна військово-морська база України (в/ч А2506) і 21 район берегової системи спостереження (в/ч А4249)[5]. Також в районі Донузлава в селищі Мирний розташовується покинута авіабаза протичовнової авіації[6][7].

Шаблон:Сіра галерея

Станом на березень 2014 року в Новоозерному базувалися кораблі 5 бригади надводних кораблів ВМС України[5][8]:

У складі 8 окремого дивізіону суден забезпечення знаходилися[5][9]:

  • протипожежний катер «Євпаторія» (U728);
  • морський буксир «Ковель» (U831);
  • буксирний катер «Новоозерне» (U942).

Шаблон:Сіра галерея

Передісторія

Шаблон:Center

З 23 по 27 лютого була здійснена зміна виконавчих органів влади Севастополя та Автономної Республіки Крим. Нова кримська влада заявила про нелегітимність влади України і звернулася за допомогою до керівництва Росії, яке надало їй підтримку[10][11].

Починаючи з 27 лютого на території Криму розгортаються дії численних збройних формувань — з одного боку, це загони самооборони з місцевих жителів, «беркутівців», козаків і представників різних російських громадських організацій, які прибули до Криму з власної ініціативи для «захисту співвітчизників»; з іншого боку — групи добре озброєних і екіпірованих людей у військовій формі без розпізнавальних знаків[12]. Аж до закінчення кримських подій ці формування забезпечували контроль над стратегічними об'єктами та місцевими органами влади, їх охорону і функціонування, блокували українські військові об'єкти, військові частини і штаби[13]. Українські та західні ЗМІ, українська влада і керівництво західних держав з перших же днів з упевненістю говорили про те, що мова йде про дії підрозділів російських військ, кваліфікуючи це як агресію, військове вторгнення і окупацію. Російські офіційні особи аж до квітня 2014 відмовлялися це визнавати публічно[14].

1 березня, отримавши звернення від уряду Криму і Віктора Януковича, президент Росії Володимир Путін вніс до Ради Федерації звернення про використання російських військ на території України[15]. Того ж дня Рада Федерації, зібравшись на позачергове засідання, дала згоду на використання російських військ в Україні[16].

Також, 1 березня 2014 року указом в. о. президента України Олександра Турчинова Денис Березовський призначений командувачем Військово-морськими силами України. Наступного дня контр-адмірал склав присягу новому керівництву Криму й призначений командувачем ВМС Криму[17]. Цього ж дня він був відсторонений від займаної посади рішенням в. о. міністра оборони України Ігоря Тенюха і указом в. о. президента України. Замість Березовського командувачем був призначений Сергій Гайдук[18][19][20].

Хід подій

За словами міністра оборони України Ігоря Тенюха, у флоту на той момент умовно боєздатними залишилося лише чотири кораблі, в тому числі великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський»[21], що базувався в Донузлаві. Відповідаючи на питання, чому українські кораблі не були виведені з Криму в кінці лютого 2014 року, Тенюх звинуватив головнокомандувача Збройними силами України Юрія Іл'їна, який, за його словами, не віддав відповідний наказ[22]. Проте сам Іл'їн звинуватив Тенюха у відсутності такого наказу[23].

2 березня 2014 року в селище Новоозерне прибуло чотири КамАЗи з озброєними людьми[24]. 3 березня з'явилася інформація про блокування Південної військово-морської бази України військовослужбовцями Російської Федерації[25]. 200-метровий вихід із затоки Донузлав блокував флагман Чорноморського флоту Росії ракетний крейсер «Москва» у супроводі 4 кораблів забезпечення[26][27]. На суші українську частину блокували близько 100 військовослужбовців Росії. Тоді ж, кораблі ВМС України отримали наказ знятися з причалу і розосередитися по Донузлаву[28].

Командувач ЧФ РФ Олександр Вітко особисто приходив на переговори з командуванням частини, під час яких пропонував здатися і дати присягу кримському народу, але йому було відмовлено[29]. Відмовлено було і у виконанні наказу Дениса Березовського — кораблям відійти до причалу і здати зброю на склади[28]. Вранці 4 березня прем'єр-міністр Криму Сергій Аксьонов заявив, що особовий склад українських військових частин готовий підкоритися новому уряду Криму і що стосовно командирів, які відмовляються виконувати його накази, будуть порушені кримінальні справи[30].

Шаблон:Center

4 березня озброєні люди без розпізнавальних знаків почали копати окопи поблизу причалу. 5 березня вихід з Донузлава блокували кораблі СФП-183, «Москва», «Штиль» і «Блискавка»[24]. З метою недопущення виходу українських кораблів до Одеси в ніч з 5 на 6 березня 2014 року на виході з Донузлава були затоплені (див. брандер) списаний великий протичовновий корабель «Очаков» (довжина близько 180 метрів) та рятувальне буксирне судно «Шахтар», що належали РФ. «Очаков» ліг на борт, заблокувавши вихід із затоки[31][32]. На затоплення «Очакова» пішло близько 80 хвилин[33].

У зв'язку з блокадою українських кораблів у Донузлаві Міністерство закордонних справ України висловило рішучий протест Російській Федерації[34]. 7 березня був затоплений пожежний катер БМ-416, водотоннажністю 30-40 тонн[35].

13 березня з'явилася інформація про затоплення четвертого корабля на виході із затоки[36][37][38], після чого Міністерство закордонних справ України передало вербальну ноту Росії у зв'язку із затопленням кораблів у Донузлаві і загрозою екологічній безпеці в Чорному морі. Директор департаменту інформаційної політики МЗС України Євген Перебийніс заявив, що вся відповідальність за завдану шкоду морському середовищу та природним ресурсам покладається на російську сторону[39].

Також 13 березня до розташування Південної військово-морської бази України було доставлено продовольство в розмірі близько 25 тонн, зібране фермерами з Рівненської області. Командир бази Володимир Догонов сказав, що допомоги для їх бази здійснюється багато, і тому поділився із сусідніми військовими частинами[40]. Через Червоний хрест допомогу передавали жителі Кіровограда та Новомиргорода[41]. Командир тральщика «Черкаси» Юрій Федаш говорив, що допомогу також надавали кримські татари з довколишніх сіл Медведеве і Кіровське[42].

Після референдуму про статус Криму 16 березня моряки просили від керівництва України чіткого плану подальших дій по евакуації з Донузлава військовослужбовців та членів їх сімей[43][44]. Однак виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов заявив, що Міністерство оборони і Генеральний штаб віддає накази щодо захисту своїх кораблів. Також Турчинов підкреслив необхідність вистояти і не допустити подальшого вторгнення Росії в Україну[45].

Депутат Державної Думи Росії і колишній командувач Чорноморським флотом Володимир Комоєдов заявив, що українські судна, які перебувають на території Криму, після референдуму стануть російськими[46].

19 березня 2014 року штаб Південної військово-морської бази України перейшов під контроль РФ[47][48]. Ворота штабу біля контрольно-пропускного пункту були знесені бульдозером. Російські військові цивільними автомобілями заблокували виїзд з парку автомобільної техніки[49]. Після цього кораблі «Вінниця», «Костянтин Ольшанський», «Кіровоград», «Черкаси» та «Чернігів» вийшли на середину Донузлава з метою запобігання захоплення[50]. 20 березня, командир 5 бригади надводних кораблів ВМС України Віталій Звягінцев, який перейшов на бік Росії, наказав усім кораблям причалити до берега[51][52].

21 березня на березі були розгорнуті три кулеметні точки, причал був зайнятий російськими військовими[53]. Того ж дня кораблі «Кіровоград», «Феодосія» і «Чернігів» підійшли до причалу і здалися[24]. Командир «Кіровграда» капітан ІІІ рангу Володимир Хромченков увечері зателефонував у прямий ефір передачі Шустер Live і розповів про те, що кораблі чекають адекватного наказу про їх подальшу долю, додавши, що керівництво з ним не зв'язується[54]. Наступного дня з командиром зв'язався в. о. керівника Адміністрації Президента Сергій Пашинський[55].

Пізніше командир «Кіровограда» Володимир Хромченков, командир «Феодосії» О. Білий і командир «Чернігова» Борис Палій перейшли на бік Росії[51].

21 березня тральщик «Черкас» зробив першу спробу прорватися з Донузлава[56]. «Черкаси» зачепили швартовими тросами один із затоплених кораблів і спробували відтягнути його. Операція тривала близько двох годин, проте тральщику через брак потужності це не вдалося[57]. Командир корабля Юрій Федаш запитував допомоги у тральщика «Чернігів», проте йому було відмовлено. У цей день з «Черкас» зійшло два офіцери, один мічман і дев'ять чоловік особового складу[58]. Натомість на борт піднялися троє моряків з тральщика «Чернігів»[57].

22 березня корвет «Вінниця» в результаті штурму підняв Андріївський прапор[59], а командир Сергій Заугольніков у підсумку перейшов на бік Росії[51]. Того ж дня, Сергій Гайдук заявив, що запасів продовольства на кораблях, які знаходяться в Донузлаві залишилося на 10 діб[60]. 23 березня рейдовий тральщик «Генічеськ» здійснив спробу виходу з Донузлава[61], однак був заблокований буксиром Чорноморського флоту Росії[24]. Цього ж дня командир тральщика «Черкаси» Юрій Федаш повідомив, що у нього зберігається зв'язок із командуванням[62].

У ніч на 24 березня було затоплено малогабаритне судно[63]. Пізніше, «Костянтин Ольшанський» використовував димові завіси, проте все одно був захоплений з баркаса U8301[64][65][66], як і тральщик «Генічеськ»[67]. Капітан «Костянтина Ольшанського» Дмитро Коваленко заявив, що питання затоплення судна не розглядалося[68]. На момент захоплення корабля із 120 осіб екіпажу залишилося 21. За весь час з «Костянтина Ольшанського» було викинуто близько 400 гранат[28]. МЗС України назвав захоплення кораблів Росією — піратством[69].

Тральщик «Черкаси» зробив спробу виходу з Донузлава, пройшовши між двох затоплених кораблів. У підсумку тральщику перегородило шлях буксирне судно, з якого робилися спроби висадитися на борт[65]. За словами Федаша він розглядав варіант захоплення цього судна, проте керівництво в Києві йому відмовило. Також він говорив, що з метою запобігання захопленню судна вони стріляли по воді і застосовували гранати РГ-42[42]. Також 24 березня в. о. президента України Олександр Турчинов повідомив, що Міністерству оборони було дано доручення вивести військові підрозділи з Криму[70]..

25 березня навколо тральщика «Черкаси» скоїв обхід невідомий катер[71]. 26 березня останній український корабель у Криму — тральщик «Черкаси» був захоплений за допомогою двох вертольотів Мі-35 і трьох катерів[72]. Корабель маневрував упродовж декількох годин, однак все одно був захоплений з використанням вогнепальної зброї та світло-шумових гранат[73][74]. За словами Федаша в захопленні «Черкас» брав участь тамбовський спецназ[75].

Під час штурму постраждалих не було[72], однак були пошкоджені механізми управління. У підсумку буксир «Ковель» відтягнув «Черкаси» до причалу[76]. Наступного дня екіпаж зійшов на берег і вирушив на материкову Україну, останнім з корабля зійшов командир Юрій Федаш, після чого з тральщика була прибрана українська символіка[57].

Повернення кораблів

Після захоплення українських кораблів Олександр Турчинов дав доручення міністру оборони України Михайлу Ковалю про те, що «в полоні не повинно залишитися жодного військового корабля»[77]. 19 квітня 2014 року кораблі «Кіровоград», «Вінниця», «Херсон», «Ковель», «Горлівка» і «Новоозерне» були повернуті Україні і передислокувались до Одеси[78][79]. Передача відбулася в нейтральних водах, куди кораблі відбуксирувала російська сторона, після чого на суднах були знову підняті українські прапори[80]. У травні Україні був переданий тральщик «Генічеськ»[81] і пасажирський катер «Добропілля»[8].

Станом на червень 2015 року кораблі «Чернігів», «Черкаси» та «Костянтин Ольшанський» не повернуто Україні[82].

Підйом затоплених кораблів

Шаблон:Center

У квітні 2014 року Науково-дослідний інститут (рятування та підводних технологій) розробив проект підйому затопленого «Очакова». Над підйомом корабля працювало близько 100 фахівців: військовослужбовці кораблів суднопіднімального загону, водолази аварійно-рятувального загону, фахівці 13 судноремонтного заводу Чорноморського флоту РФ та підприємства «Севзапканат»[33].

Подібної масштабної операції з підйому кораблів у Криму не проводилося близько 20 років. Водолази працювали щодня у три зміни. Для підйому було підготовлено 23 тонни канатів, використовувався 100-тонний кран[33]. У підсумку в жовтні 2014 року «Очаков» було піднято і доставлено в Інкерман для утилізації[83].

Пам'ять

Російська сторона

8 серпня 2014 року в Новоозерному голова Державної Ради Республіки Крим Володимир Константинов відкрив пам'ятний знак затопленим кораблям, які блокували вихід кораблям Військово-морських сил України. На меморіальній дошці написано: В пам'ять про кораблі, які були затоплені в березні 2014 року за возз'єднання Криму з Росією[84][85].

Українська сторона

Шаблон:Center

27 березня 2014 року командиру тральщика «Черкаси» Юрію Федашу було присвоєно звання почесного громадянина міста Черкас[86], а 24 серпня вручений Орден Данила Галицького[87]. 4 квітня відбулося вітання екіпажу тральщика «Черкас» у центрі однойменного міста, де їх вітали як героїв[88].

У квітні 2014 року рок-гурт «Ляпис Трубецкой» запросив моряків «Костянтина Ольшанського» на свій концерт в Одесі і назвав українських моряків у Донузлаві героями. Також вони відзначили відеоролик, який був знятий на кораблі, де моряки виконують пісню «Воины света»[89]. Однак помилково вважається, що ролик був знятий на тральщику «Черкаси»[88]. 6 квітня 2014 року перед матчем київського «Динамо» та харківського «Металіста» в рамках чемпіонату України на поле стадіону «Олімпійський» були запрошені моряки з «Кіровограда», яких зустрічали як героїв[90].

24 серпня 2014 року під час військового параду з нагоди Дня незалежності України Президент України Петро Порошенко заявив: «Україна ніколи не забуде дій екіпажу тральщика „Черкаси“, який до останнього маневрував і захищав свій корабель в бухті Донузлав»[91][92].

Примітки

Посилання

  • Посилання доступне в режимі редагування

Сюжети

Шаблон:Тимчасова окупація Криму Російською Федерацією Шаблон:Російська збройна агресія проти України (2014‒2016)

  1. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  2. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  3. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  4. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  5. ↑ 5,0 5,1 5,2 Посилання доступне в режимі редагування
  6. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  7. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  8. ↑ 8,0 8,1 Посилання доступне в режимі редагування
  9. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  10. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  11. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  12. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  13. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  14. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  15. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  16. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  17. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  18. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  19. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  20. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  21. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  22. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  23. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  24. ↑ 24,0 24,1 24,2 24,3 Посилання доступне в режимі редагування
  25. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  26. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  27. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  28. ↑ 28,0 28,1 28,2 Посилання доступне в режимі редагування
  29. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  30. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  31. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  32. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  33. ↑ 33,0 33,1 33,2 Посилання доступне в режимі редагування
  34. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  35. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  36. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  37. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  38. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  39. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  40. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  41. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  42. ↑ 42,0 42,1 Посилання доступне в режимі редагування
  43. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  44. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  45. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  46. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  47. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  48. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  49. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  50. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  51. ↑ 51,0 51,1 51,2 Посилання доступне в режимі редагування
  52. ↑ Шаблон:YouTube
  53. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  54. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  55. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  56. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  57. ↑ 57,0 57,1 57,2 Посилання доступне в режимі редагування
  58. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  59. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  60. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  61. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  62. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  63. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  64. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  65. ↑ 65,0 65,1 Посилання доступне в режимі редагування
  66. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  67. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  68. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  69. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  70. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  71. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  72. ↑ 72,0 72,1 Посилання доступне в режимі редагування
  73. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  74. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  75. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  76. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  77. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  78. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  79. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  80. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  81. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  82. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  83. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  84. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  85. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  86. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  87. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  88. ↑ 88,0 88,1 Посилання доступне в режимі редагування
  89. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  90. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  91. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  92. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Блокада_українського_флоту_в_Донузлаві&oldid=3595