Ластівчине гніздо
«Ластівчи́не гніздо́» (крим. Qarılğaç yuvası; () — пам'ятка архітектури та історії, розташована на 40-метровій скелі Ай-Тодорського мису в смт Гаспра (АР Крим).
Будова нагадує середньовічний лицарський замок. Ластівчине гніздо є своєрідною емблемою Південного берегу Криму.
Історія
Попередники
.jpg)
У російсько-турецьку війну 1877—1878 років на лікування в Крим приїхав поранений генерал, для нього на місці майбутньої фортеці було споруджено дерев'яний будиночок (тоді багатьом героям війни подарували землі в Криму), з його вікон було видно лише море й небо. Перший власник назвав це місце «замком любові». Його можна побачити на полотнах відомих художників-мариністів: І. Айвазовського, Л. Ф. Лагоріо, А. П. Боголюбова, — а також на фотографіях того часу. Сама будова була дерев'яною.
Другим господарем цієї дачі став придворний лікар А. К. Тобін. Про нього також залишилося дуже мало відомостей. Після його смерті будиночком якийсь час володіла вдова, яка незабаром продала ділянку московській купчисі Рахманіній. Вона знесла стару будівлю, і незабаром з'явився дерев'яний замок, якому вона дала назву «Ластівчине гніздо».
.jpg)
Свій нинішній вигляд «Ластівчине гніздо» отримало завдяки нафтовому промисловцеві, баронові Штейнгелю. Він займався бакинською нафтою, а відпочивати йому подобалося в Криму. Німецьке бачення «Ластівчиного гнізда» сильно нагадувало середньовічні замки батьківщини барона. Він придбав на скелі Аврори дачну ділянку і вирішив побудувати там романтичний замок, що нагадує середньовічні споруди на берегах Рейну. Проєкт нового будинку було замовлено інженерові та скульпторові Леоніду Шервуду, синові архітектора Володимира Шервуда, автора Історичного музею на Красній площі в Москві (на офіційному сайті музею автором вказаний дехто Олександр Шервуд). Вже 1912 року на тісному майданчику Лимен-бурун стояв оригінальний готичний замок. Задумана архітектором ступенева композиція виходила з малих розмірів ділянки. Будівля 12-метрової висоти розташовувалася на фундаменті 10 на 20 метрів. Внутрішній устрій мав такий вигляд: передпокій, вітальня, сходи та дві спальні послідовно розташовувалися у двоповерховій башті, яка підносилася над скелею, поряд, на краю на шматочку землі, що залишився, був сад, але через 15 років землетрус обвалив цю частину у воду.
На початку Першої світової війни маєток купив московський купець П. Шелапутін, що відкрив в замку ресторан. Але незабаром купець помер і ресторан закрився.
Землетрус
1927 року Ластівчине гніздо майже загинуло під час сильного землетрусу. Були два поштовхи серед ночі. Перший — слабкий, примусив людей вийти з будинків, що допомогло уникнути багатьох жертв. Другий поштовх був магнітудою дев'ять. Саме «гніздо» витримало, але постраждала скеля-фундамент. Глибока коса тріщина пройшла від її верхнього майданчика до середини, так що замок міг у будь-який момент обвалитися. Частина опорної скелі обвалилася в море, і оглядовий майданчик нависнув над прірвою. Сама будівля майже не постраждала, якщо не рахувати зірваних шпилів і відірваного шматка скелі під нижнім балконом. Проте в стінах з'явилися тріщини, тому стан палацу визнали аварійним, закривши доступ у нього на невизначений термін.
Відновлення
У 1930-ті роки тут перебував читальний зал місцевого Будинку відпочинку, але незабаром приміщення визнали аварійним і закрили. Пропозицій щодо техніки безпрецедентного й абсолютно необхідного ремонту надійшло багато. Виникла навіть радикальна ідея — розібрати замок, пронумерувати камені та плити й скласти в колишньому порядку на новому, безпечному місці.
Тільки у 1967-68 роках, через сорок років після землетрусу, робочі «Ялтаспецбуду» виконали цей ремонт, не розбираючи стін. Керував операцією архітектор І. Г. Татієв. Відновлювальні роботи, що почалися 1968 року, було скеровано на зміцнення фундаменту, часткової видозміни фасаду і внутрішніх приміщень. Автор проєкту реставрації, ялтинський конструктор В. Н. Тимофіїв посадив крайній блок будівлі на консольну залізобетонну плиту, заведену під центральний об'єм. Таким чином була надійно закріплена крайня частина будинку, що залишилася висіти над обрушеною скелею. Крім монолітної плити, всю споруду обнесли антисейсмічними поясами.
Перш за все, потрібно було підвести до об'єкта підіймальний кран й іншу достатньо важку будівельну техніку, що було зробити досить складно дорогами, які призначалися в основному для легкових автомобілів і лише іноді автофургонів з продуктами. Насилу і з ризиком вдалося завершити всі приготування. Скеля виявилася переобтяженою, а термін роботи мав би зайняти тривалий час.
Участь брали тільки добровольці: вони, працюючи в підвішених на скелі люльках, закладали тріщину каменем і заливали бетоном. Під підставу замку підвели залізобетонну плиту, шви одягнули свинцевою оболонкою. Пізніше робітники провели реставрацію будівлі.
Збільшена у висоту вежа знайшла декоративність завдяки чотирьом шпилям. Правильний архітектурний засіб порушив смутне зростання об'ємів, зробивши акцент на крайню частину палацу. Сьогодні відновлений замок офіційно визнаний пам'ятником архітектури 20-го сторіччя.
Сучасність
У новітній час біля готичних стін розрісся стихійний ринок сувенірів, де продаються тисячі дрібних виробів з кераміки, ялівцю і всіляких пластмас, корали й черепашки тропічних морів, кольорові фотографії, картини. Найбільше видів самого «Ластівчиного гнізда»: на полотнах, на ватмані, на металевих і пластмасових тацях, на «амфорах» з благородної кераміки. І сьогодні знову запрошує затишний ресторанчик всіх закоханих на романтичну вечерю під зоряним небом в маленькому замку — «Замку любові», проте поки що його зачинено на реставрацію.
Джерела
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.