Й

Матеріал з Кримології
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Кирилиця

Й, й (йот) — літера більшості слов'янських кириличних абеток (10-а в болгарській, 11-а в російській і білоруській, 14-а в українській). У сербській і македонській абетках відсутня, замість неї використовують літеру Ј. Й входить також до писемностей на кириличній основі для багатьох неслов'янських мов.

Історія

Знак Й походить з церковнослов'янської писемності XVXVI століть, будучи поєднанням літери И і запозиченого з грецької писемності знаку стислості. Строге фонетичне розмежування зображень И і Й виникло в українському друці початку XVII століття; в ході «книжної справи» часів патріарха Нікона воно перейшло в московські видання церковнослов'янських книг (друга половина того ж століття) і використовується понині; старообрядці ж зберігають стару орфографічну систему, у якій іноді замість Й пишеться И (святыи небесныи владыка).

У зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав, скоропис) Й у староукраїнській писемності вживалося в кількох графічних варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.

У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери. Остаточно увійшла до вжитку як самостійна літера 1619 року в «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького.

При введенні гражданського шрифту в 1707-1711 роках було скасовано всі надрядкові знаки, тобто особливий символ Й зник. Його відновила в 1735 році Академія наук і мистецтв (часто цю дату вказують як дату виникнення літери Й), але формально окремою літерою не вважався: не включали в перелік літер абетки, не мав порядкового номера, у словниках об'єднували з И тощо. Офіційно літерою абетки Й стала тільки у XX столітті[1], хоча деякий «утиск у правах» зберігається понині: якщо пункти перерахування чого-небудь позначають російськими літерами, то Й (як і Ё) при цьому пропускають.

За російським зразком літера Й увійшла до гражданських шрифтів болгарської, української і білоруської писемностей. До середини XIX століття її використовували також у сербській, але замінили латиноподібним йотом Ј, який успадкувала і македонська писемність.

Використання

У сучасній українській мові літерою «й» позначають середньоязиковий сонорний щілинний приголосний звук перед голосним звуком (його, серйозний) та нескладовий голосний і у кінці складу після голосного (стій, дбайте). Також в українській і болгарській мовах поєднання йо використовується на початку слів і після голосних замість літери Ё.

Й буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.

Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «чотирнадцятий». При цифровій нумерації літера вживається як додаткова диференційна ознака, коли ряд предметів має такий самий номер: шифр № 8-й.

Таблиця кодів

Кодування Реєстр Десятковий код Шістнадцятковий код Вісімковий код Двійковий код
Юнікод
(монолітний)
Велика 1049 0419 002031 00000100 00011001
Мала 1081 0439 002071 00000100 00111001
Юнікод
(розкладання)
Велика 68682502 0418 0306 00406001406 00000100 00011000 00000011 00000110
Мала 70779654 0438 0306 00416001406 00000100 00111000 00000011 00000110
ISO 8859-5 Велика 185 B9 271 10111001
Мала 217 D9 331 11011001
KOI-8 Велика 234 EA 352 11101010
Мала 202 CA 312 11001010
Windows-1251 Велика 201 C9 311 11001001
Мала 233 E9 351 11101001

У HTML велику літеру Й можна записати як Й чи Й, а малу й — як й чи й.

Примітки

Джерела

Література

  1. Ширяев И. Практический учебник русской грамматики. Часть I. Этимология. По новой орфографии. Для младших классов средних учебных заведений, высших начальных училищ, торговых школ, курсов для взрослых и др. училищ. — М. : Книгоиздательство «Друг», типография Объед. Соц.-Демократ. Организаций «Коммунист», 1918. — С. 5.