Сокорнов Василь Никандрович
Сокорнов Василь Никандрович (рос. Сокорнов Василий Никандрович; 27 1867 — Шаблон:ДС) — фотограф, який жив і працював у Криму.
Дитинство і навчання
Сокорнов Василь Никандрович народився 27 лютого 1867 року в селі Васильєвське Владимирської губернії[1] у звичайній сільській родині. Отримав початкову освіту у Лушніковському училищі під Воронежем, потім навчався в Імператорській Академії мистецтв[1]. 1887 року був зарахований вільним слухачем на відділення живопису Петербурзької Академії мистецтв[2]. Тоді ж він влаштувався ретушером до фотоательє майстра Пазетті, навчившись там виготовляти художнє оформлення та фотопластинки[1].
У хлопця різко погіршилося здоров'я і через підозру на туберкульоз лікарі порадили йому поїхати із Санкт-Петербурга у більш здорову місцевість[1].
Початок кар'єри
Завдяки фінансовому сприянню Товариства заохочення художників Василь Сокорнов переїхав на південний берег Криму, до Алупки, в останнє десятиліття XIX століття[1]. Там він зупинився у будинку молодої вдови Катерини Стаховської[2]. Здоров'я його поліпшилося, але малювання не давало можливості заробляти, тому він позичив гроші на фотообладнання у Стаховської[2] й почав фотографувати[1]. Перші 50 фотокарток фотограф хотів здати у магазин Девичинського, куди здавав і свої етюди, але власник йому спершу відмовив через високу ціну[2]. Князь Фелікс Юсупов-Сумароков, який тоді був у крамниці, викупив у нього усі 50 фотографій за 25 рублів[2]. Після цього Сокорнов почав отримувати замовлення на свої роботи від Девичинського і незабаром став відомим не тільки у Криму[1].
Кримські фото Сокорнова отримали нагороду — бронзову медаль — на Всесвітній універсальній виставці в Парижі (1900), де його представила фірма Пазетті[1][2]. Він також отримав нагороду на міжнародній художньо-фотографічній виставці у Санкт-Петербурзі, що відбулася з нагоди двохсотліття міста. Його світлини публікували в ілюстрованих журналах «Нива», «Солнце России», «Открытое письмо»[2]. Більше 20 робіт було використано у книзі Левка Симиренка «Крымское промышленное плодоводство» (1912)[2]. Він також отримав срібну медаль на ще одній міжнародній виставці в Санкт-Петербурзі, а також на фотографічній виставці в Києві[3].
1908 року Сокорнова прийняли до Російського фотографічного товариства, що давало йому можливість вільно фотографувати по території всієї Російської імперії, а також давало суттєві знижки на придбання фотоматеріалів[1].
Є відомості про співпрацю фотографа із такими видавцями: Абільтаар Умеров (Бахчисарай); акціонерне товариство «Гранберг» та видавницто «Ернст Г. Сванстрем та син» (Стокгольм); бібліотека Ю. В. Волкової, Дмитро Николич, З. В. Несвітайлова та «Фотографія І. Семьонова» (Ялта); бібліотека та книжкова крамниця Девичинського (Алупка); видавництво «Община Св. Євгенії» Червоного Хреста (Санкт-Петербург); «Котрагенство печаті», «Торговий дім Еккєль і Калах» та «Шерер, Набгольц і Ко» (Москва); «Сєвєрне іздательство» та «Штенгель і Ко» (Дрезден)[4]. Достовірні дані про це можливі тільки із 1911 року, коли видавці почали вказувати фотографів на фото та поштових картках, відповідно до постанови щодо авторського права[4]. Ю. В. Волкова та І. Семьонов були серед перших видавців робіт Сокорнова, також відомо принаймні шість видань листівок силами самого Сокорнова[4].
1912 року Василь Никандрович отримав замовлення від Юсупов-Сумарокова на фотозйомку його маєтку[1].
Радянський період
Фотоательє Сокорнова працювало до 1927 року, хоча після подій Першої світової війни та Жовтневого перевороту його прибутків не було досить[1]. 1928 року, після ліквідації приватних фотозакладів, Сокорнов влаштувався на роботу до видавництва «Кримвидав» і став автором його логотипу[1]. Його листівки перевидавалися, але через скорочення терміну дії авторського права до п'яти років і примусовий продаж прав на фотороботи державі за символічний гонорар, Сокорнов не отримав очікуваних прибутків. 1930 року видавництво «Кримвидав» отримало понад 1300 авторських негативів фотографа[1].
1937 року Сокорнов дуже успішно взяв участь у фотовиставці[1].
Останні роки життя
1944 року, наприкінці війни, Сокорнов фотографував солдат та офіцерів, що реабілітовувалися в госпіталях Криму. 100 своїх найкращих робіт Скоронов особисто апередав до Алупкинського музею-палацу, але світлини зникли, коли музей перетворили на державну дачу[1].
22 квітня 1946 року Василь Никандрович помер. Він похований на страрому алупкинському цвинтарі[1].
Посилання
Читати далі
- Ёлкин В. Желанные весточки с Юга. Крым в зеркале открыток//Василий Сокорнов. Виды Крыма. — СПб: Государственный центр фотографии, 2006. — С.31.
- Морозов С. Атрибуция произведений Василия Сокорнова по открыткам// Василий Сокорнов. Виды Крыма. — СПб: Государственный центр фотографии, 2006. — С.33.
- Прибой волн. Алупка: [Открытое письмо]/ Изд. Фотографа И. Семёнова в Ялте. — Stogolm: Granberg K. A., Б.г.
Посилання
- Посилання доступне в режимі редагування