Князь Ігор Володимирович та Кочубей Віктор Сергійович: різниця між сторінками

Матеріал з Кримології
(Різниця між сторінками)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
м (Імпортовано 1 версія)
 
ua>InternetArchiveBot
(Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
 
Рядок 1: Рядок 1:
{{Otheruses|Князь }}
{{військовик}}
{{Особа
Князь '''Віктор Сергійович Кочубей''' ([[11 жовтня]] [[1860]] — [[4 грудня]] [[1923]]) — російський генерал, ад'ютант спадкоємця цесаревича [[Микола II (російський імператор)|Миколи]], начальник Головного управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів, один із членів-засновників [[Імператорське православне палестинське товариство|Імператорського Православного Палестинського Товариства]]<ref>{{Cite web |url=http://ippo.ru/history/osn/uchred/4/ |title=Князь Виктор Сергеевич Кочубей - член-учредитель Императорского Православного Палестинского Общества. Л.Н. Блинова. Публикация на официальном портале Императорского Православного Палестинского Общества |accessdate=12 травня 2018 |archive-date=25 жовтня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151025200503/http://ippo.ru/history/osn/uchred/4/ }}</ref>.
| ім'я                = Ігор Князь
| оригінал імені      =
| місце_проживання    =
| інші_імена          =
| псевдонім            =
| прізвисько          =
| зображення          = Князь Ігор Володимирович.jpg
| розмір_зображення    =
| підпис_зображення    =
| ім'я_при_народженні  =  Ігор Володимирович Князь
| дата_народження      = 23.6.1955
| місце_народження = {{URSR-}}, [[Алупка]], [[Кримська область]], [[УРСР]]
| дата_смерті =
| місце_смерті =
| причина_смерті =
| громадянство = {{USR}} → {{UKR}}
| національність =
| Alma_mater = Чорноморське вище військово-морське училище ім. П.&nbsp;С.&nbsp;Нахімова
| відомий_(відома) =
| рід_діяльності = У запасі
| титул =
| посада = Командувач [[ВМС України]] (червень 2003&nbsp;— березень 2006)
| військове звання = {{Ранг|країна=Україна|звання=Віцеадмірал}}
| платня =
| термін =
| попередник = [[Єжель Михайло Броніславович]]
| наступник = [[Тенюх Ігор Йосипович]]
| партія =
| головував_(-ла) =
| конфесія =
| батько =
| матір =
| рід =
| родичі =
| дружина =
| чоловік =
| діти = дочка та син
| підпис =
| нагороди = {{Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)}}
| сторінка_в_інтернеті =
| примітки =
| зріст =
| вага =
| герб =
| підпис_герба =
}}


'''І́гор Володи́мирович Князь ''' (*[[23 червня]] [[1955]], [[Алупка]])&nbsp;— український воєначальник. [[Віце-адмірал]]. Головнокомандувач [[Військово-Морські сили Збройних сил України|ВМС ЗС України]] (2003—2005). Командувач ВМС ЗС України (2005—2006).
== Біографія ==
[[Файл:1903_ball_-_Victor_Serg._Kochubey.jpg|ліворуч|міні|303x303пкс|<small>В одязі полковника війська Запорізького на костюмованому балу 1903</small>]]
Син князя Сергія Вікторовича Кочубея (полтавського губернського [[Предводитель дворянства|предводителя дворянства]]) і графині Софії Олександрівни Бенкендорф. Онук міністра внутрішніх справ князя [[Кочубей Віктор Павлович|В.]] [[Кочубей Віктор Павлович|П.]] [[Кочубей Віктор Павлович|Кочубея]] і шефа Окремого корпусу жандармів графа [[Бенкендорф Олександр Христофорович|А.]] [[Бенкендорф Олександр Христофорович|Х.]] [[Бенкендорф Олександр Христофорович|Бенкендорфа]], племінник нумізмата князя Ст. Ст. Кочубея.


== Життєпис ==
Здобув домашню освіту, в 1878 році витримав офіцерський іспит при [[Михайлівське артилерійське училище|Михайлівському артилерійському училищі]]. З 1879 року служив у Кавалергардском полку.
Закінчив Чорноморське вище військово-морське училище ім. П.&nbsp;С.&nbsp;Нахімова, корабельний факультет (1977); Військово-морську академію (1988); Академію ЗС України, факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня (1997)


1977—1997&nbsp;— проходив службу на кораблях і в штабах Чорноморського флоту, з 1992&nbsp;— у [[ВМС України]]
Чини: [[Підпоручник|підпоручик]] (1879), [[Корнет (військове звання)|корнет]] гвардії (1879), [[Поручник|поручик]] (1885), [[штабс-ротмістр]] (1889), [[ротмістр]] (1894), [[флігель-ад'ютант]] (1894), [[полковник]] (1898), [[генерал-майор]] із зарахуванням до Почту Його Імператорської Величності (1899), [[генерал-ад'ютант]] (1909), [[генерал-лейтенант]] (1911).


З 11 по 23 червня 2001 року контр-адмірал Ігор Князь був призначений командиром походу на великому десантному кораблі [[Костянтин Ольшанський (корабель)|«Костянтин Ольшанський»]] і взяв участь у навчаннях «Кооператив партнер-2001», господарями яких виступали [[Військово-морські сили Грузії|ВМС Грузії]]. А з 16 по 30 січня 2003 року очолив похід цього ж корабля з діловим візитом до грецького порту [[Кавала]].
Князь Кочубей був одним з найбільших землевласників [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]]. У [[Санкт-Петербург|Петербурзі]] жив у власному особняку на Фурштатській вулиці, зведеному у 1908-1910 роках архітектором Мельцером.


Цей похід став пам'ятним для ВМС завдяки тому, що контр-адмірал Ігор Князь, окрім виконання завдань походу, доставив для підводного човна [[Запоріжжя (підводний човен)|«Запоріжжя»]] закуплені в Греції акумуляторні батареї, а також «вічний вогонь» з древньої Еллади, який був офіційно і урочисто встановлений на центральній площі [[Євпаторія|Євпаторії]] в день її 2500&nbsp;— річчя.
У 1892-1894 роках був [[Ад'ютант|ад'ютантом]] спадкоємця цесаревича [[Микола II (російський імператор)|Миколи Олександровича]], супроводжував його в подорожі на Схід (1890-1891). У 1899-1917 роках очолював Головне управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів.
Цей похід став походом державного значення, він значно зміцнив військове співробітництво України з [[Греція|Грецією]].
[[Файл:Kochubey_Mansion_SPB_(img1).jpg|міні|260x260пкс|Особняк Кочубея на Фурштатській вулиці в Санкт-Петербурзі]]
У 1910 році в [[Париж|Парижі]] була опублікована книга князя Кочубея «Озброєна Росія, її бойові основи», в якій він зробив спробу «об'єктивно оцінити ступінь готовності Росії до майбутньої загальноєвропейської війни та перспективи участі в ній». При цьому Віктор Сергійович проявив себе як «неабиякий військовий і державний діяч», а його висновки про стан російської армії були подібні «<nowiki/>[[Пророцтво|пророцтва]] [[Кассандра|Кассандри]]<ref>Акульшин П., Гребёнкин И. «Раз дело касается отечественной обороны, то цель оправдывает средства». Забытые пророчества князя Кочубея // Родина. — 2014. — Август. — С. 8-10.</ref>.»


1997—2003&nbsp;— начальник оперативного управління&nbsp;— заступник начальника штабу ВМС України, 1-й заступник начальника штабу ВМС України, командир Південного морського району (пізніше&nbsp;— Південної військово-морської бази) ВМС ЗС України
Заарештовувався під час [[Лютнева революція|Лютневої революції]], був відпущений за наказом [[Керенський Олександр Федорович|Керенського]]. 19 квітня 1917 звільнився від служби через хворобу і переїхав до [[Київ|Києва]], потім емігрував.


05.2003-07.2005&nbsp;— Головнокомандувач ВМС ЗС України
Лев Успенський у своїх «Записках старого петербуржця» розповідав, що для поїздок на візнику князь «вибирав найстрашнішу пролетку, самі ледь живі санки, самого разнесчастного мужичонку (флюс і одного ока немає!)»<ref>Успенский Л.В. Лошадиные и паровые // Записки старого петербуржца. — Л.: Лениздат, 1970. — С. 111.</ref>.
Помер 4 грудня 1923 року в німецькому [[Вісбаден|Вісбадені]]<ref name="tombs">Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997 в 6 томах. Том 3. И — К. М.: «Пашков дом», 1999. — С. 512.</ref>. Похований на місцевому кладовищі.


У вересні 2003 року проведено збір-похід кораблів ВМС під комдуванням І. Князя, який підтвердив високу бойову готовність українського флоту. А участь бойових кораблів у міжнародних навчаннях «Кооператив партнер», «Чорноморське партнерство» і морських піхотинців ВМС у навчаннях [[НАТО]] «Північне сяйво-2003» в Північній [[Шотландія|Шотландії]] продемонстрували світу високу бойову майстерність, витримку і професійний вишкіл українських моряків.
== Родина ==
[[Файл:E._and_V._Kochubey.jpg|міні|260 пкс|Князь В. С. Кочубей з дружиною і дітьми]]
[[Файл:Диканські дівчата. Girls Dikan'ka..png|міні|праворуч|260пкс|''Диканські дівчата (перша і п'ята дочки'' <br/>
'' В.&nbsp;С.&nbsp;Кочубея Надія і Софія), ~1912 рік'']]
Дружина (з 22 березня 1892) — княжна Олена Костянтинівна Білосельска-Білозерська (1869-1944), фрейліна двору (з 1888); дочка князя Костянтина Есперовича Білосельского-Білозерського від шлюбу з Надійною Дмитрівною Скобелевою. За словами А. А. Мосолова, княгиня Олена Кочубей «за своїм і чоловіка смакам, не любила світського життя, відчувала себе краще в історичному маєтку Кочубеїв під Полтавою Диканьці і там приймала лише близьких друзів князя»<ref>А. А. Мосолов. При дворе последнего императора. — М.: Наука, 1992.</ref>. Померла в еміграції в Парижі. Їх діти:


З червня 2005 року по березень 2006 року&nbsp;— командувач ВМС ЗС України
* ''Віктор'' (1893-1953), випускник [[Пажеський корпус|Пажеського корпусу]], офіцер Кавалергардського полку. В еміграції у Франції, потім у США.
* ''Надія'' (1894-1967), в заміжжі за графом Іваном Дмитровичем Толстим.
* ''Софія'' (1896-1920), з 1918 року заміжня за полковником Георгієм Степановичем Воєводським (1891-1954). В лютому 1920 року разом з чоловіком виїхала з Севастополя в Константинополь, де незабаром померла від тифу.


з 03.2006&nbsp;— заступник начальника Генерального штабу ЗС України
== Нагороди ==
* [[Орден Святої Анни]] 3-го ст. (1896);
* [[Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира|Орден Святого Володимира]] 3-го ст. (1902);
* Орден Святого Станіслава 1-го ст. (1904);
* Орден Святої Анни 1-го ст. (1907);
* Орден Святого Володимира 2-го ст. (1913);
* [[Орден Білого Орла (Російська імперія)|Орден Білого Орла]] (22.03.1915).


Віце-адмірал. Аташе з питань оборони [[Посольство України у США|посольства України у США]] та в [[Мексика|Мексиці]] (за сумісництвом).
== Примітки ==
 
{{reflist}}
== Нагороди та відзнаки ==
* Відзнака [[Міністерство оборони України|Міністерства оборони України]] «[[Відзнака міністерства оборони України «Доблесть і честь»|Доблесть і честь]]»;
* [[Орден Богдана Хмельницького (Україна)|Орден Богдана Хмельницького]] III&nbsp;ст. (12.2007)


== Посилання ==
== Посилання ==


* [http://ukrlife.org/main/prosvita/_kniaz.htm Сайт «Українське життя в Севастополі»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170514193209/http://ukrlife.org/main/prosvita/_kniaz.htm |date=14 Травня 2017 }}
* {{Grwar|3048}}(рос.)<span id="cxmwgA" tabindex="0"></span>
 
* [http://regiment.ru/bio/K/106.htm Біографія на сайті «Російська імператорська армія»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190130151816/http://regiment.ru/bio/K/106.htm |date=30 січня 2019 }}
== Література ==
[[Категорія:Генерал-ад'ютанти (Російська імперія)]]
# ''Кожин&nbsp;Б.'' Шануймося, панове офіцери. До 10-річчя Спілки офіцерів України 1991—2001&nbsp;рр.&nbsp;— К.: Варта, 2001.
[[Категорія:Генерал-лейтенанти (Російська імперія)]]
# ''Данілов&nbsp;А.'' Український флот: біля джерел відродження.&nbsp;— К.: Вид-во ім. О.&nbsp;Теліги, 2000, 2001.
[[Категорія:Кавалери ордена Білого Орла (Російська Імперія)]]
# ''Мамчак&nbsp;М.'' Флотоводці України. Історичні нариси, хронологія походів.&nbsp;— Снятин: ПрутПринт, 2005.&nbsp;— 400 с.; іл.&nbsp;— ISBN 966-8209-08-7.
[[Категорія:Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня]]
# ''Мамчак&nbsp;М.'' Україна: шлях до моря. Історія українського флоту.&nbsp;— Снятин: ПрутПринт, 2007.&nbsp;— 404 с.; [12] с. іл.&nbsp;— ISBN 978-966-8209-47-5.
[[Категорія:Кавалери ордена святого Володимира 3 ступеня]]
 
[[Категорія:Кавалери ордена Святого Станіслава 1 ступеня]]
{{-}}{{Командувачі ВМС ЗСУ}}
[[Категорія:Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня]]
 
[[Категорія:Кавалери ордена Святої Анни 3 ступеня]]
[[Категорія:Командувачі ВМС України]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
[[Категорія:Народились 11 жовтня]]
[[Категорія:Народились 1860]]
[[Категорія:Уродженці Алупки]]
[[Категорія:Уродженці Алупки]]
[[Категорія:Віцеадмірали (Україна)]]
[[Категорія:Померли 4 грудня]]
[[Категорія:Українські дипломати]]
[[Категорія:Померли 1923]]
[[Категорія:Померли у Вісбадені]]
[[Категорія:Члени Імператорського православного палестинського товариства]]
[[Категорія:Кочубеї]]

Версія за 05:15, 3 квітня 2022

Шаблон:Військовик Князь Віктор Сергійович Кочубей (11 жовтня 1860 — 4 грудня 1923) — російський генерал, ад'ютант спадкоємця цесаревича Миколи, начальник Головного управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів, один із членів-засновників Імператорського Православного Палестинського Товариства[1].

Біографія

В одязі полковника війська Запорізького на костюмованому балу 1903

Син князя Сергія Вікторовича Кочубея (полтавського губернського предводителя дворянства) і графині Софії Олександрівни Бенкендорф. Онук міністра внутрішніх справ князя В. П. Кочубея і шефа Окремого корпусу жандармів графа А. Х. Бенкендорфа, племінник нумізмата князя Ст. Ст. Кочубея.

Здобув домашню освіту, в 1878 році витримав офіцерський іспит при Михайлівському артилерійському училищі. З 1879 року служив у Кавалергардском полку.

Чини: підпоручик (1879), корнет гвардії (1879), поручик (1885), штабс-ротмістр (1889), ротмістр (1894), флігель-ад'ютант (1894), полковник (1898), генерал-майор із зарахуванням до Почту Його Імператорської Величності (1899), генерал-ад'ютант (1909), генерал-лейтенант (1911).

Князь Кочубей був одним з найбільших землевласників Полтавської губернії. У Петербурзі жив у власному особняку на Фурштатській вулиці, зведеному у 1908-1910 роках архітектором Мельцером.

У 1892-1894 роках був ад'ютантом спадкоємця цесаревича Миколи Олександровича, супроводжував його в подорожі на Схід (1890-1891). У 1899-1917 роках очолював Головне управління уділів Міністерства Імператорського Двору та Уділів.

Особняк Кочубея на Фурштатській вулиці в Санкт-Петербурзі

У 1910 році в Парижі була опублікована книга князя Кочубея «Озброєна Росія, її бойові основи», в якій він зробив спробу «об'єктивно оцінити ступінь готовності Росії до майбутньої загальноєвропейської війни та перспективи участі в ній». При цьому Віктор Сергійович проявив себе як «неабиякий військовий і державний діяч», а його висновки про стан російської армії були подібні «пророцтва Кассандри[2].»

Заарештовувався під час Лютневої революції, був відпущений за наказом Керенського. 19 квітня 1917 звільнився від служби через хворобу і переїхав до Києва, потім емігрував.

Лев Успенський у своїх «Записках старого петербуржця» розповідав, що для поїздок на візнику князь «вибирав найстрашнішу пролетку, самі ледь живі санки, самого разнесчастного мужичонку (флюс і одного ока немає!)»[3]. Помер 4 грудня 1923 року в німецькому Вісбадені[4]. Похований на місцевому кладовищі.

Родина

Князь В. С. Кочубей з дружиною і дітьми
Диканські дівчата (перша і п'ята дочки
В. С. Кочубея Надія і Софія), ~1912 рік

Дружина (з 22 березня 1892) — княжна Олена Костянтинівна Білосельска-Білозерська (1869-1944), фрейліна двору (з 1888); дочка князя Костянтина Есперовича Білосельского-Білозерського від шлюбу з Надійною Дмитрівною Скобелевою. За словами А. А. Мосолова, княгиня Олена Кочубей «за своїм і чоловіка смакам, не любила світського життя, відчувала себе краще в історичному маєтку Кочубеїв під Полтавою Диканьці і там приймала лише близьких друзів князя»[5]. Померла в еміграції в Парижі. Їх діти:

  • Віктор (1893-1953), випускник Пажеського корпусу, офіцер Кавалергардського полку. В еміграції у Франції, потім у США.
  • Надія (1894-1967), в заміжжі за графом Іваном Дмитровичем Толстим.
  • Софія (1896-1920), з 1918 року заміжня за полковником Георгієм Степановичем Воєводським (1891-1954). В лютому 1920 року разом з чоловіком виїхала з Севастополя в Константинополь, де незабаром померла від тифу.

Нагороди

Примітки

Посилання

  1. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  2. ↑ Акульшин П., Гребёнкин И. «Раз дело касается отечественной обороны, то цель оправдывает средства». Забытые пророчества князя Кочубея // Родина. — 2014. — Август. — С. 8-10.
  3. ↑ Успенский Л.В. Лошадиные и паровые // Записки старого петербуржца. — Л.: Лениздат, 1970. — С. 111.
  4. ↑ Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997 в 6 томах. Том 3. И — К. М.: «Пашков дом», 1999. — С. 512.
  5. ↑ А. А. Мосолов. При дворе последнего императора. — М.: Наука, 1992.
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Князь_Ігор_Володимирович&oldid=998