Кримчаки

Матеріал з Кримології
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Етнічна група Шаблон:Євреї та юдаїзм Кримчаки́ (кримчацька кърымчахлар, однина — кърымчах) — окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою.[1] Переважно мешкають на території Криму і є корінним народом.

Походження

Вчений-антрополог В. Д. Дяченко в книзі «Антропологічний склад українського народу»[2] пише: «Етногенез кримчаків не з'ясований. Сформувалися вони, очевидно, на базі місцевого населення, яке прийняло юдейську релігію, з пізнішим змішанням, ймовірно, хозарського, єврейського, італійського та частиною татарського (вірніше тюркського) елемента …»

Самі кримчаки стверджують, що належать до самостійної народності.[3]

Вперше у офіційних документах етнонім «кримчак» (кримчац.: кърымчах) з'явилось а XIX столітті. До 1917 року в документах Російської імперії їх називали «євреї-кримчаки». Аналіз кримчацьких прізвищ доводить наявність тюркських, ашкеназьких і сефардських елементів[1].

Історія

Прапор кримчаків

Кримчаки сформувалися на території Таврії у 1-му тис. н. е. ст. н. е., з нащадків частини населення Хозарського каганату, навернені наприкінці 1 ст. в юдаїзм єврейськими місіонерами, які прибули в Крим після падіння Єрусалиму.

Кримчаки зберегли рукописний молитовник з датою написання або придбання — 847 р. У 1930 р. він був переданий науковому співробітникові Азіатського музею АН СРСР у Ленінграді В. Л. Дашевському. Цей рукопис з біблійним квадратним шрифтом на спеціально виробленій телячій шкірі з одною дерев'яною кришкою був найдавнішим рукописним пам'ятником, що зберігався в СРСР. Молитовник знаходиться в Інституті східних рукописів РАН у Санкт-Петербурзі.

Їх основними заняттями були: садівництво, ремесла — шапкарство, гарбарство.[3]

У 1989 р. було створено культурно-просвітницьке товариство кримчаків «К'римчахлар» з метою відродження національної культури народу, що зникає[4] 1990 року товариство «К'римчахлар» видало книга про кримчацьку кухню, в якій зібрані традиційні та сучасні рецепти.

Мова

Докладніше: Кримчацька мова

Кримчацька мова близька до кримськотатарської (відрізняється від кримськотатарської та караїмської своїми лексичними і фонетичними особливостями) й належить до тюркських мов. Кримчацьку мову іноді вважають Шаблон:Нп кримськотатарської через незначну різницю в лексиці та граматиці обох мов. Нині кримчацькою мовою володіють лише люди похилого віку, решта рідною вважає переважно російську мову.

Демографія та територія розселення

Розселення кримчаків у Криму за переписом 1926 р.,%

Перепис 1897 зафіксував 3345 кримчаків. За переписом населення 1926 року їх чисельність — 6000[1].

Перед Другою світовою війною в Криму мешкало їх приблизно 6 тис. Після захоплення півострова німцями все кримчацьке населення Криму було розстріляне восени 1941 року разом з іншими євреями, які на той час мешкали в Криму. Лише близько 700-750 кримчакам вдалося пережити геноцид у Криму. Після Другої світової війни живими лишилися лише чоловіки, які воювали на фронті, та родини, які встигли евакуюватися. У травні/червні 1944 року частину кримчаків спіткала доля кримських татар, кримських вірмен, кримських греків, кримських болгар та кримських італійців, яких було депортовано з Криму через нібито співпрацю з німцями.

За переписом населення 2001 року, в Україні мешкало 406 кримчаків. Загальна чисельність — приблизно 1,5 тис. осіб, з них приблизно 500 осіб — у Криму, 157 осіб — у Росії. Точна кількість кримчаків у США й Ізраїлі невідома, на початок 1950-х років в Ізраїлі їх мешкало приблизно 1000 осіб, більшість пізніше асимілювалася з іншими єврейськими групами. Остання кримчацька синагога в Тель-Авіві була закрита 1981 року.

Згідно з камеральним описом Криму 1783 року, кримчаки компактно мешкали у Карасубазарі, а також у Кафі (Феодосії), Мангупі (середньовічне городище в південно-західній частині Криму), Ескі-Киримі (Старому Кримі), Бахчисараї і окремими родинами в містах Темрюк і Тамань.

У 1920-1930 роки, через голод та періодичні погроми, частина кримчаків емігрувала в Палестину та США. У 1990-х роках кілька десятків сімей кримчаків переселилися в Ізраїль, оскільки сповідують іудаїзм і мають право на репатріацію, і згідно з ізраїльським «Законом про повернення» є частиною єврейського народу.

Кримчаки в Україні

За переписом населення 2001 року в Україні мешкало 406 кримчаків. Розселені вони були переважно у Криму, невелика кількість також розсіяна по більшості регіонів України.

Перепис не зафіксував жодного кримчака у Волинській, Закарпатській, Кіровоградській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Чернівецькій та Чернігівській областях[5]

Традиційне вбрання

Чоловічий костюм складався з вузьких штанів, чобіт з м'якої шкіри і довгого каптана, підперезаного поясом — широким ременем, на якому висів невеликий татарський ніж.  Жінки теж носили каптани, а на ногах — туфельки з загнутими носками — папучі. Дуже різноманітні були жіночі прикраси: сережки, каблучки, персні, нагрудні намиста з золотих і срібних монет, срібний або позолочений пояс. Одяг дітей був подібним батьківському. Правда, головним убором дівчат була феска — циліндрична шапочка, розшита срібними і золотими нитками і дрібними монетами. З-під фески на плечі спадали безліч заплетених кісок.[4]

Відомі кримчаки

Див. також

Примітки

Джерела та література

| source  = іл
| pattern = ^(%[*)(.-[^%.%]])(%]*)$
| replace = %1%2%3.
| plain   = false

}} — ISBN 978-966-00-0855-4.

  • Н. І. Занєгіна. Кримчаки //
  • «Кримчаки» // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. Т. 3, С. 1189;
  • Полінська М. До тлумачення етноніма «кримчак» // Україна в минулому. — 1996 р. — т. 8. — С. 173 — 175.
  • Ачкіназі І. В. Кримчаки: проблема формування спільності та її етнічна історія до 1913 р. Автореф. дис. … к.і.н. — К., 1999  — 19 с.
  • Ачкинази, И. В. К вопросу об этногенезе крымчаков в советской историографии // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии / Симферопольский гос. ун-т им. М. В. Фрунзе; ред.-сост. А. И. Айбабин. — Симферополь, 1990. — Вып. I. — С. 170—173. — Библиогр. в конце ст. . — ISBN 5-7780-0291-2
  • И. Б. Котлер, Фамилии крымчаков как источник их этнической истории. — Малые и дисперсные этнические группы в Европейской части СССР (География расселения и культурные традиции), Москва 1985
  • В. Ю. Чернин, О появлении этнонима «крымчак» и понятия «крымчакский язык». — География и культура этнографических групп татар в СССР, Москва 1983
  • Кизилов М. Крымчаки // От киммерийцев до крымчаков. Ред. И. Н. Храпунов, А. Г. Герцен. Симферополь, 2004. с. 193—203
  • Кизилов М. Крымчаки // От киммерийцев до крымчаков. Изд. второе, переработанное и дополненное. Ред. И. Н. Храпунов, А. Г. Герцен. Симферополь, 2004. с. 270—283.
  • Крымчаки / Крымское республиканское культурно-просветительское общество крымчаков "КЪРЫМЧАХЛАР" ; сост. Д. И. Реби, В. М. Ломброзо ; худож. И. Д. Борохов. - Симф. : [б.и.], 2001. - 168 с.: ил. - ISBN 966-572-019-8
  • Гурджи, М. Я. Источники по этнической истории крымчаков // Къасевет (Qasevet). — 1991. — № 1 (21). — С. 18-19.
  • Пословицы и поговорки крымчаков / авт.-сост. Б. М. Ачкинази. - Симферополь : Таврия, 2004. - 120 с. - На крымчакском и рус. языках. - ISBN 966-572-659-5

Посилання

Шаблон:Етнічні групи євреїв Шаблон:Народи Криму Необхідно створити новий шаблон Портали.



Шаблон:Tavr-stub Шаблон:Ethnograp-stub