Мустафа Джемілєв

Мустафа́ Джемі́лєвШаблон:Efn (крим. Mustafa Abdülcemil oğlu Cemilev, Мустафа Абдульджемиль огълу Джемилев; 13  1943(19431113), Ай-Серез, Крим) — політичний та громадський діяч України кримськотатарського походження. Герой України (2023).

Один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політичний в'язень. Народний депутат України від фракції партії Європейська Солідарність, з 20 серпня 2014 року до 18 травня 2019 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу.

За свої політичні погляди Джемілєв був виключений з ВНЗ та сім разів був судимий. Усього він провів п'ятнадцять років у місцях позбавлення волі: був ув'язнений у 1966—1967, 1969—1972, 1974—1975, 1975—1976, 1983—1986 роках та у 1979—1982 роках був на засланні в Якутії. Один з засновників та член Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР. Після проголошення незалежності України Джемілєв став політиком. З 1998 року до нині Народний депутат України впродовж шести скликань, автор і співавтор кількох десятків законопроєктів, колишній голова Меджлісу кримськотатарського народу (1991—2013), був членом комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 1998 року), головою підкомітету з питань депортованих народів, національних меншин та жертв політичних репресій (2 вересня 2003 — 15 червня 2007), головою підкомітету з питань етнополітики, прав корінних народів та національних меншин України, жертв політичних репресій (з грудня 2012 року). Під час анексії Криму Джемілєв займав позицію недоторканності кордонів України й не визнав референдуму.

Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV та V ступенів, ордена «За інтелектуальну відвагу» та ордена Турецької Республіки, лавреат почесних грамот Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, лавреат премії: імені Фрітьофа Нансена управління Верховного комісара ООН у справах біженців, імені Пилипа Орлика «За демократизацію українського суспільства», «Світло справедливості» та «Солідарності», володар «Хреста Солідарності Боротьби». Почесний доктор права Сельджуцького університету та Вищого технологічного інституту, почесний доктор у галузі міжнародних відносин Шаблон:Не перекладено, почесний громадянин турецьких міст Кастамону та Кириккале.

Біографія

Перші роки

Мустафа Джемілєв народився 13 листопада 1943 року у селі Ай-Серез поблизу міста Судак, що знаходиться на Кримському півострові, у сім'ї Абдульджеміля та Махфуре Мустафаєвих, на той час Крим перебував під окупацією Третього Рейху. Після приходу радянських військ, 18 травня 1944 року, разом з усім кримськотатарським народом Мустафа та його сім'я були депортовані радянською владою до Узбекистану. До дванадцяти років Джемілєв разом зі своєю сім'єю проживав під адміністративним наглядом в Андижанській області. У 1955 році вони переїхали до міста Андижана, а вже наступного року — до Мірзачуль (нині Ґулістан). У 1959 році Мустафа закінчив середню школу й намагався вступити на східний факультет (за іншими даними, факультет арабської мови та літератури) Середньоазійського державного університету, проте через заборону приймати до університету кримських татар йому це не вдалося.

У віці 16 років Джемілєв, працюючи токарем на Ташкентському авіаційному заводі, брав участь у нелегальній молодіжно-студентській організації «Спілка кримськотатарської молоді», куди входили кримськотатарські студенти та робітники. Збори молоді проходили у домі одного із членів організації Ахмеда Асанова. У Спілці Мустафа очолив «Історичний відділ» й виступав перед публікою з історичними доповідями про свій народ. Проте вже за кілька місяців діяльність організації перервалася. 8 квітня 1962 року спілку розігнали, а керівників, Ахмета Асанова, Марата Омерова та Сеїт-Амзи Умерова, заарештували. Джемілєва звільнили з роботи, за ним почався нагляд КДБ. Згодом він працював слюсарем та електрослюсарем на Мірзачульському ремонтно-механічному заводі у Ташкентській області. 1962 року Мустафа поступив на гідромеліоративний факультет Ташкентського інституту інженерів іригації та механізації сільського господарства.

Дисидентський рух

Початок дисидентської діяльності

З 1960-х років Джемілєв брав активну участь у кримськотатарському національному русі. Так 27 серпня 1965 року Мустафа був серед числа кількох протестувальників, які намагалися зустрітися з першим секретарем ЦК КП Узбекистану Шарафом Рашидовим. 11 вересня юнака разом з іншими активістами було заарештовано за «порушення громадського порядку та хуліганство». У тому ж році хлопець був відрахований з четвертого курсу інституту за поширення серед студентів свого історичного рукопису «Короткий історичний нарис тюркської культури у Криму у XIII—XVIII ст.», зміст якого було розцінено КДБ як «націоналістичний та антирадянський». У травні 1966 року Мустафу засуджено на півтора року позбавлення волі через його відмову служити у Радянській армії з політичних мотивів, після чого його відправили у табір під Ташкентом. Під час відбування терміну покарання його помістили у штрафний ізолятор «за проведення антирадянської пропаганди серед ув'язнених», після чого колишній студент оголосив голодування. У листопаді 1967 року Мустафа був звільнений з ув'язнення.

Після звільнення у 1967 році Мустафа Джемілєв встановив тісні контакти з правозахисниками Москви та інших регіонів СРСР, організував інформування світової громадськості про стан кримськотатарського народу та його боротьбу за відновлення своїх прав. Він послідовно виступав на захист інших народів СРСР; відкрито виступив проти окупації радянськими військами Чехословаччини у 1968 році. У 1969 році (за іншими даними, 1968 року) Мустафа став одним із засновників Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР; серед інших засновників цієї громадської організації були Петро Якір та Шаблон:Не перекладено, а також московські правозахисники — Тетяна Великанова, Наталя Горбаневська, Сергій Ковальов, Шаблон:Не перекладено, Шаблон:Не перекладено, Юрій Мальцев, Шаблон:Не перекладено, Тетяна Ходорович та Шаблон:Не перекладено, ленінградець — Володимир Борисов, а також українці — Генріх Алтунян та Леонід Плющ. Майже усі члени цієї ініціативної групи були репресовані — 11 з 15 членів були арештовані та засуджені, а сім були вимушені виїхати закордон. У вересні 1969 року Джемілєв був знову заарештований та звинувачений у «поширенні завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять радянський державний та суспільний лад». Окрім Джемілєва за цією справою також було заарештовано генерал-майора Петра Григоренка та поета Шаблон:Не перекладено. Григоренка у ході процесу було відправлено до психіатричної спецлікарні, а Габай разом із Мустафою вимагав від суду перевірки фактів, заперечуючи брехливість документів. І якщо Габая захищала відома радянська адвокатка Діна Камінська, то Мустафа захищався сам. Ташкентський міський суд виніс вирок кримськотатарському борцю за права людини — три роки позбавлення волі, у зв'язку з чим Мустафа провів 30-денне політичне голодування у Ташкентському слідчому ізоляторі на знак протесту проти грубого порушення прав людини в СРСР. Згодом його відправили до Москви, у Лефортовську в'язницю. Після 4-х місяців слідства справу було припинено, а Джемілєв залишився відбувати термін ув'язнення у таборах Узбекистану. Шаблон:Цитата

Шаблон:External media Після відбуття покарання у 1972 році правозахисник проживав під гласним адміністративним наглядом у Ґулістані, працюючи інженером у радгоспі. 13 травня 1974 року, за кілька днів до річниці депортації кримських татар, Мустафу намагалися спровокувати на бійку. Такий захід був традиційним для органів держбезпеки напередодні важливих для кримських татар дат і мав на меті нейтралізацію одного з основних учасників визвольного руху. Попри виявлену хлопцем стриманість у спровокованій ситуації, підтверджену чотирма письмовими показаннями свідків, він був засуджений «за хуліганство» на 15 діб. У відповідь Джемілєв оголосив голодування, і на дев'яту добу його у важкому стані випустили. Через місяць, коли Мустафа ще не цілком одужав, його викликали на військові збори. При огляді у медкомісії його визнали здоровим й не дозволили пройти повторний огляд в Ташкенті та пред'явити довідки з місцевої поліклініки, де Джемілєв лікувався. Йому наказали з'явитися з речами через дві години, однак, той не виконав наказу і 22 червня був заарештований за «ухилення від військових зборів». Мустафа знову почав голодування. Насправді причиною арешту була інформація, що надійшла у КДБ, про нібито намір Джемілєва виїхати до Москви для передачі президентові США Річарду Ніксону петиції про проблеми кримських татар. 19 липня 1974 року вироком народного суду міста Ґулістана Джемілєв був визнаний винним за статтею 199-1 Кримінального кодексу УзРСР і засуджений до одного року позбавлення волі з утриманням у виправно-трудовій колонії суворого режиму. З 19 вересня 1974 року Мустафа відбував покарання у ВТК-3 біля міста Омськ. У травні 1975 року в ув'язненого при огляді особистих речей було вилучено кілька особистих листів, паперів і зошитів із записами англійською і німецькою мовами та кілька рукописів російською мовою, тексти яких не містили забороненої табірними правилами інформації. У заяві на ім'я начальника табору та голови КДБ Юрія Андропова Мустафа вимагав повернути йому вилучені папери: Шаблон:Цитата

Омський процес

Шаблон:Докладніше Четвертий судовий процес проти Мустафи Джемілєва відбувся у західносибірському місті Омськ. Громадськість могла мати лише загальне уявлення з повідомлень західних радіостанцій: процес був закритий, і до зали суду впускали за спеціальними перепустками лише працівників КДБ, Міністерства внутрішніх справ, прокуратури та чиновників тюремної адміністрації. Увагу світової громадськості набагато більше зацікавили обставини, пов'язані з цим процесом. По-перше, найтриваліше політичне голодування обвинуваченого, що тривало 303 дні з моменту пред'явлення йому перед закінченням табірного строку нового звинувачення у «наклепі на радянський державний лад» до самого судового процесу. Протягом усього цього періоду західні радіостанції день у день передавали відомості про стан Мустафи, протести та звернення його співвітчизників, друзів і близьких, відомих дисидентів і помітних представників громадськості.

4 червня 1975 року, за кілька днів до закінчення терміну ув'язнення, проти Джемілєва було порушено нову кримінальну справу за статтею 190-1 Шаблон:Не перекладено, після чого дисидент розпочав своє найтриваліше голодування. 5 вересня Мустафа Джемілєв написав листа другу: Шаблон:Цитата

Академік Андрій Сахаров

27 червня 1975 року російський академік Андрій Сахаров звернувся з відкритим листом до Генерального секретаря ООН Курта Вальдгайма, організації «Amnesty International», лідерів мусульманських народів, міжнародної громадськості з проханням об'єднати зусилля у боротьбі «за звільнення з ув'язнення відомого діяча кримськотатарського національного руху Мустафи Джемілєва». Генерал Петро Григоренко просив адвоката Швейського передати Мустафі прохання всіх його друзів припинити голодування, однак той відповів, що він і сам, у принципі, проти самокатування, але для нього голодування не тільки форма протесту, але й захист від можливих нових лжесвідків — сусідів по камері. Поки він голодував, його тримали в одиночній камері. 4 листопада 1975 року Григоренко звернувся з заявою до Прокурора РРФСР про те, що Джемілєва тримають у сирій камері, він продовжує голодування «на знак протесту проти необґрунтованого обвинувачення і з метою протидії підсаджуванню до нього лжесвідків». Він просив змінити Джемілєву запобіжний захід, замінити на будь-який інший, не пов'язаний з позбавленням волі, і висловив готовність поручитися за Джемілєва сам або знайти інших поручителів. Серед тих, хто підтримував Джемілєва, було багато відомих правозахисників, зокрема, французькі — Реймон Арон та Шаблон:Не перекладено, російські — Лев Копелев, Анатолій Левітін, Шаблон:Не перекладено, академік Андрій Сахаров, Лідія Чуковська, іранський поет Шаблон:Не перекладено, американські вчені — лауреати Нобелівської премії Сальвадор Лурія та Джордж Уолд, директор міжнародного трибуналу над військовими злочинцями ім. Бертрана Расселла пуерторіканець Мартін Состра, турецький сенатор Ахмед Демір Юдже, пакистанський політичний діяч Ікбал Ахмад, редактор журналу «Вільна Палестина» Абдіен Жабара, генеральний секретар уряду в еміграції китайського Східного Туркестану Іса Юсуф тощо. У кількох країнах, у тому числі у США, Туреччині, Італії, Франції, Швеції були організовані комітети за звільнення Джемілєва, куди входило багато громадських діячів, вчених, письменники та журналісти. 6 листопада 1975 року учасники міжнародного та радянського правозахисного руху Карл Амері, лауреат Нобелівської премії Генріх Белль, Вадим Білоцерковський, поет-пісняр Олександр Галич, генерал Петро Григоренко, Карел Єздінський, Шаблон:Не перекладено, Анатолій Левітін, Павло Литвинов, відомі діячі «Празької весни» Антоні Лім та Шаблон:Не перекладено, Шаблон:Не перекладено, Шаблон:Не перекладено, В. Франк звернулися через газету «Русская Мысль» на захист Джемілєва. 24 листопада з Омської прокуратури прийшла відмова на прохання Григоренка. Сестра Джемілєва Васфіє Хаірова закликала прокуратуру РРФСР відпустити брата, однак відповідь була та ж сама. 3 грудня 1975 року батьки, чотири сестри та два брати Мустафи звернулися до Міжнародного Червоного Хреста, організації «Міжнародна амністія» та до керівників КПРС із закликом врятувати Мустафу. Того ж дня сестра Мустафи, Решат Джемілєв, Григоренко та Сахаров направили в Організацію об'єднаних націй листа, що містив вимогу провести гласне розслідування справи кримськотатарського дисидента спеціальною комісією. 31 грудня 1975 року вийшов новий випуск правозахисного журналу «Хроника текущих событий», де між іншим повідомлялося про долю Джемілєва:

На початку 1976 року в закордонній пресі навіть з'явилася непідтверджена інформація про смерть Мустафи у результаті голодування, однак її було спростовано. 16 лютого 1976 року Андрій Сахаров скерував листа на адресу XXV з'їзду КПРС, у якому закликав вплинути на суд своїм авторитетом та відпустити Мустафу. Згодом з'явилася інформація, що судовий процес призначений на 6 квітня. У цей день до омського суду приїхало одинадцять родичів та друзів активіста з усіх куточків країни: Краснодарського краю, Москви, Середньої Азії. Проте в той день слухання було перенесено на 14 квітня через приїзд до міста академіка Сахарова, за яким на той час слідкувала іноземна преса. Розрахунки були на те, що Сахаров не приїде через вісім днів і тому такого ажіотажу навколо справи Джемілєва не буде. Однак у призначений день в Омськ приїхало 16 осіб, включаючи науковця та його дружину Олену Боннер. Для того, щоб не пустити до зали суду публіку, зокрема студентів, за кілька кварталів від приміщення суду було організовано оточення міліції, ДАІ, а також людей у цивільному, які нікого не пропускали. Однак, пробравшись через ці кордони, Сахаров та його дружина все одно не змогли пройти у приміщення, оскільки в залі не було місця. Виняток було зроблено тільки для матері, двох братів та сестри Джемілєва. Підсудному інкримінували «викладання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний та суспільний лад, а також виготовлення та розповсюдження документів такого змісту»; на думку слідчих, Мустафа у період з осені 1974 року до липня 1975 року викладав усі ці «вигадки» іншому ув'язненому В. Дворянському. Окрім того, його також звинувачували у поширенні або підготовці наклепницьких документів, зокрема листа Ільмі Аметова з критикою журнальної статті про кримських татар, проєкт «Декларації принципів національного руху кримськотатарського руху», отриманих Джемілєвим у таборі листів та поштівок, в яких сторона обвинувачення побачила «націоналістичний дух». У перший же день головний свідок справи Дворянський, на свідченнях якого будувалося звинувачення, відмовився від них, заявивши, що на нього тиснули працівники КДБ. У ході засідання суд засудив Джемілєва на два з половиною роки позбавлення волі у ВТК суворого режиму «Приморський» на Далекому Сході. Тільки після завершення засідання суду Джемілєв погодився завершити своє 303-денне голодування на прохання академіка Андрія Сахарова, яке передав йому брат Асан.

У листопаді наступного, 1977 року табірна адміністрація намагалася висунути ще одну справу проти Мустафи, на знак протесту проти чого він провів ще одне 15-денне голодування. Вже у грудні того ж року його було звільнено в Ташкенті під гласним адміністративним наглядом МВС. Джемілєв наполягав на поверненні в Крим. Однак йому неодноразово відмовляли. 30 грудня 1977 року Джемілєв підпав під адміністративний нагляд 1-го, 15-го та 22-го числа кожного місяця.

1980-ті роки

Шаблон:External media Після того, як Джемілєва випустили з ув'язнення, він перебував під адміністративним наглядом. В цей час його було звинувачено у трьох порушеннях, що дало змогу відкрити нову кримінальну справу. У зв'язку з цим кримськотатарський правозахисник направив листа у Президію Верховної Ради СРСР та голові Жовтневого РВВС Ташкенту з відмовою від громадянства СРСР та проханням на дозвіл покинути межі країни. Зокрема, у 1975 та 1978 роках його родич, що жив у США, відправляв так звані «виклики» з-за кордону. Джемілєв також зазначив у листі, що готовий відмовитися від слів про анулювання громадянства, якщо кримським татарам буде дозволено проживати у Криму. 8 січня 1979 року дисидента було викликано у міліцію й там заарештовано за «злісне порушення правил гласного адміністративного нагляду». На закритому судовому процесі 6 березня 1979 року Джемілєва засудили на півтора року обмеження свободи із заміною на чотирирічне заслання в Усть-Майський улус Якутської АРСР. Але 31 травня його було перевезено на Колиму у селище Зирянка Верхньоколимського улусу.

Саме тоді в Якутію до Джемілєва приїхала його майбутня дружина Сафінар. У тому ж селищі на засланні жив інший правозахисник Олександр Подрабінек разом із дружиною Аллою. Подрабінеки та Джемілєви дружили сім'ями. 14 серпня 1981 року у сім'ї Мустафи та Сафінар народився син Хайсер. Мустафа працював у той час на кисневій станції. За словами його дружини, серед місцевого населення до політичних в'язнів було особливе ставлення, люди знали, за що боровся Джемілєв, і поважали його. На засланні дисидент неодноразово спілкувався з українцем В'ячеславом Чорноволом, який на той час також відбував покарання в Якутії.

У лютому 1983 року Мустафа був звільнений і разом з дружиною та дитиною після майже 39-ти років заслання переїхав до Криму, й поселився у знайомих, що жили у місті Саки. Через три дні їх було видворено з півострова. Джемілєвих перевозили з міста до міста — спочатку у Тамань, потім Кримськ та Абінськ. Коли сім'ю привезли до останнього міста, кримські татари, що там жили, дізналися про приїзд Мустафи, після чого влаштували пікет з вимогою відпустити сім'ю. Згодом Джемілєвих випустили, й вони повернулися до Узбекистану у місто Янгіюль під наглядом МВС. Там Джемілєв працював слюсарем та різноробочим. Навесні того ж року почався випуск нелегального «Інформаційного Бюлетеня Ініціативної групи кримських татар імені Муси Мамута», редактором якого став всесвітньовідомий політв'язень. Останній, шостий арешт відбувся в листопаді 1983 року. Кілька місяців активіст був під слідством із підпискою про невиїзд. У лютому 1984 року Ташкентський обласний суд засудив Мустафу Джемілєва до трьох років позбавлення волі у таборах суворого режиму за статтею 191-4 КК УзРСР. Йому інкримінували «створення і поширення документів, що паплюжать радянський державний лад та його політичну систему», зокрема поштівок, які він надсилав друзям у Нью-Йорк; «організацію масових заворушень» під час спроби 5 червня перебратися на поромній переправі «Крим—Кавказ» та поховати свого батька в Криму; а також «запис на магнітофон передач закордонних радіостанцій», зокрема лист японської радіомовної корпорації NHK зі схваленням позиції Японії у територіальній суперечці з СРСР.

Шаблон:External media Після звільнення з ув'язнення у таборі «Уптар» (Магаданська область) у 1986 році проти Мустафи було порушено нову кримінальну справу за статтею 188-1 КК РРФСР («Злісна непокора законним вимогам адміністрації місць позбавлення волі») й переведено у тюрму Магадана. У грудні 1986 року Джемілєва було засуджено до трьох років умовно з п'ятирічним випробувальним терміном та звільнено із зали суду. За словами дружини Мустафи, його випустили через те, що Андрій Сахаров передав список ув'язнених дисидентів генеральному секретареві ЦК КПРС Михайлу Горбачову (за іншими даними, Мустафу відпустили через домовленість між президентом США, Рональдом Рейганом, та генсеком ЦК КПРС, Михайлом Горбачовим, досягнуту під час їхньої другої зустрічі, що відбулася 12 і 13 жовтня 1986 року в ісландському місті Рейк'явік з метою обговорення, насамперед, Стратегічної оборонної ініціативи). Після звільнення Мустафа та Сафінар приїхали у Москву й зупинилися у Лариси Богораз. Там Джемілєв вперше зустрівся з академіком Сахаровим. І хоч вони листувалися не один рік, Сахаров і Джемілєв жодного разу не бачилися. Після повернення в Узбекистан правозахисник відновив політичну діяльність. У квітні 1987 року на «Першій Всесоюзній нараді представників ініціативних груп» Мустафу обрали членом «Центральної ініціативної групи Національного руху кримських татар». Координація ініціативних груп у 1987—1988 роках дала змогу організовувати масові акції протесту кримських татар у багатьох регіонах держави, де вони мешкали. Передусім, це потужна багатоденна демонстрація кримських татар на Красній площі у Москві влітку 1987 року. Головною вимогою кримських татар було повернення на Батьківщину і відновлення автономії Криму на основі права кримськотатарського народу на самовизначення. Тоді ж почався випуск напівлегального місячника «Вісник Національного руху кримських татар». У травні 1989 року було засновано Організацію кримськотатарського національного руху, а Мустафу Джемілєва було обрано головою цієї структури.

Того ж року Джемілєв повернувся з родиною до Криму в Бахчисарай. 6 червня 1991 року на скликаному вперше після 1917 року національному з'їзді кримськотатарського народу — Курултаї — Мустафа Джемілєв був обраний головою Меджлісу кримськотатарського народу. Після обрання Головою Меджлісу М. Джемілєв склав повноваження голови ОКНР.

8 листопада 1995 року Джемілєву була присуджена щорічна міжнародна премія у галузі прав людини, заснована турецьким містом Ізмір. Його ім'ям названі парк та вулиця в Анкарі, парк у м. Ялова, парк у м. Бурса, вулиця у селі Шаблон:Не перекладено та у деяких інших турецьких містах, лекційний зал у Сельджуцькому університеті та бібліотека Університету Кириккале.

Політична діяльність

III скликання

З березня 1998 року Мустафа Джемілєв почав працювати народним депутатом Верховної Ради України. У 1998–2002 роках Джемілєв був обраний як позапартійний депутат у багатомандатному загальнодержавному окрузі за номером 9. Однак потім приєднався до фракції «Народного Руху України», будучи № 29 у списку. Він і Рефат Чубаров стали першими представниками свого народу в українському парламенті. Під час першої каденції у парламенті пан Джемілєв приєднався до комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, де пропрацював до закінчення повноважень третього скликання.

IV скликання

На парламентських виборах 2002 року років Мустафу обрали за списками «Нашої України», № 28 у списку. Однак, хоча кримськотатарський політик входив до «Нашої України», 7 вересня 2005 року він перейшов до депутатської фракції «Народний Рух України». Під час другого депутатського терміну він з 2 вересня 2003 року до 25 травня 2006 року головував у підкомітеті з питань депортованих народів, національних меншин та жертв політичних репресій Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Свій перший законопроєкт № 4098 Мустафа Джемілєв зареєстрував 3 вересня 2003 року. Це був проєкт закону України «Про статус кримськотатарського народу». Серед інших ініціаторів законопроєкту були Роман Безсмертний, Віктор Таран-Терен та Рефат Чубаров. У цьому ж скликанні Джемілєв став одним з ініціаторів проєкту закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», разом із Рефатом Чубаровим. Також Джемілєв виконував обов'язки заступника члена Постійної делегації в міжпарламентській організації «Постійна делегація у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі», а також був членом групи з міжпарламентських зв'язків з Саудівською Аравією, США, Туреччиною, Узбекистаном.

V скликання

Мустафа Джемілєв в Європейському парламенті з доповіддю «Проблеми та перспективи стабільності в Криму», 2010 рік

Через чотири роки, на парламентських виборах 2006, Джемілєва також було обрано від «Нашої України», № 45 у списку. 15 червня 2007 року він склав повноваження народного депутата України. Після переобрання Джемілєв повернувся до посад голови підкомітету з питань депортованих народів, національних меншин та жертв політичних репресій Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, а також із 22 лютого до 15 червня 2007 був членом Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань вивчення причин вибіркового відшкодування податку на додану вартість, порушення посадовими особами Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України законодавства у сфері оподаткування.

VI скликання

У 2007 році на позачергових парламентських виборах знову обраний народним депутатом від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» (№ 27 у списку). З грудня того ж року Мустафа був членом Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, а з січня 2008 року — головою підкомітету з питань корінних народів, національних меншин, етнічних груп та депортованих народів.

У листопаді 2011 року Мустафа Джемілєв заявив, що хоче піти у відставку з посади Голови Меджлісу кримськотатарського народу, але оскільки такої процедури немає в статутних документах, то єдиним рішенням було не балотуватися до Курултаю кримськотатарського народу. Під час Курултаю у липні 2012 року Джемілєв попрохав внести до порядку денного питання про обрання нового голови Меджлісу, однак це питання не розглядалось взагалі. На тому ж засіданні Курултай висунув кандидатуру Джемілєва до включення у прохідну частину партійного списку на парламентських виборах 2012 року, доручивши організацію цього питання Меджлісу. Пізніше було уточнено, що партією, за списками якої піде Мустафа-бей, стала «Батьківщина». Мустафа Джемілєв спочатку був включений до списку за № 12, але після виключення з виборчого списку ув'язнених Юлії Тимошенко та Юрія Луценка він фактично увійшов у першу десятку.

VII скликання

Джемілєв на засіданні Верховної Ради 20 березня 2014 року

Вже восени 2012 року на виборах до Верховної Ради України його було обрано народним депутатом. У грудні того ж року Джемілєв став членом Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, у складі якого очолив підкомітет з питань етнополітики, прав корінних народів та національних меншин України, жертв політичних репресій.

У травні 2013 року Мустафа Джемілєв заявив, що піде з посади голови Меджлісу кримськотатарського народу у червні того ж року, коли буде обрано новий склад Курултаю, і не балотуватиметься на цю посаду. Восени та влітку 2013 року Джемілєв приєднався ще до кількох новостворених депутатських груп та об'єднань. А саме: до тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань Автономної Республіки Крим, постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи, а також депутатських груп з міжпарламентських зв'язків з такими країнами, як Ізраїль, Польща, США, Туреччина, Франція та Японія. 26 жовтня 2013 року Мустафа Джемілєв склав повноваження голови Меджлісу кримськотатарського народу. Його наступником було обрано Рефата Чубарова.

Після подій Революції гідності Мустафа Джемілєв був одним з основних проукраїнських політичних діячів Крима під час Кримської кризи. Разом із головою Меджлісу Рефатом Чубаровим Джемілєв як один із представників кримськотатарського народу брав участь у мітингах і домагався деескалації ситуації у Криму. Однак, за його ж словами, деякі представники кримських татар не поділяли думки Меджлісу й обговорювали ідею джихаду. Також за участі Мустафи було засновано загони самооборони з кримських татар. 6 березня 2014 року Джемілєв приєднався до тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з підготовки проєкту закону про розвиток і застосування мов в Україні. А вже 20 березня Джемілєв був залучений до роботи над проєктом Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі України; ініціатором цього законопроєкту став Петро Порошенко. Законопроєкт був прийнятий 283 голосами «За». Шаблон:Цитата

Мустафа Джемілєв під час передвиборчих перегонів 2014 року

22 квітня 2014 російська влада на 5 років заборонила Мустафі Джемілєву в'їзд до Росії та Криму. 18 травня того ж року, в річницю депортації кримських татар, Шаблон:Не перекладено, що у Туреччині, надав Джемілєву звання почесного доктора у галузі міжнародних відносин. Таке рішення ухвалив сенат університету згідно зі статтею № 2547 кодексу 14/b-5 Турецької республіки. 15 липня колишній керівник Меджлісу кримськотатарського народу подав позов проти Російської Федерації до Європейського суду з прав людини у зв'язку з порушенням прав і свобод кримських татар. 20 серпня президент України Петро Порошенко призначив Мустафу Джемілєва на посаду Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу. 18 травня 2019 року звільнений від виконання обов'язків.

VIII скликання

На позачергових парламентських виборах 2014 року Мустафа-бей потрапив у парламент за списками партії «Блок Петра Порошенка». Джемілєв балотувався на загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, посідаючи п'яте місце у списку блоку. Перед кримськотатарським політичним діячем у списку опинилися лише соратники Порошенка: Віталій Кличко, Юрій Луценко та Володимир Гройсман, а також відома лікарка та громадська діячка Ольга Богомолець. Член фракції партії «Європейська солідарність».

Послідовно підтримував колишнього засудженого у Росії українського режисера Олега Сенцова, виступаючи за його звільнення.

Законотворчий доробок

Законопроєкти, подані Джемілєвим

• Проєкт «Закону про статус кримськотатарського народу» № 4098 від 3 вересня 2003 року.
• Проєкт «Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» № 4526-1 від 30 січня 2004 року.
• Проєкт «Постанови про відзначення 100-річчя з дня народження видатного українського громадського діяча, генерала Петра Григоровича Григоренка» № 2207 від 21 вересня 2006 року.
• Проєкт «Закону про продовольчі банки» № 2209 від 22 вересня 2006 року.
• Проєкт «Постанови про сприяння розвитку в Україні ринку позабіржових „альтернативних“ фінансових інструментів» № 4626 від 9 червня 2009 року.
• Проєкт «Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» № 5515 від 24 лютого 2010 року.
• Проєкт «Постанови про утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питань повернення історичних назв населених пунктів на території Автономної Республіки Крим, що були перейменовані за часи СРСР у зв'язку з депортаціями кримськотатарського народу та осіб інших національностей, здійсненими за національною ознакою у 1941—1944 роках» № 6208 від 11 травня 2010 року.
• Проєкт «Закону про похідні (деривативи)» № 6376 від 11 травня 2010 року.
• Проєкт «Постанови про утворення Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування протиправної діяльності генерал-майора міліції Могильова А. В. в 2007—2008 роках під час здійснювання ним повноважень заступника міністра внутрішніх справ України — начальника Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим» № 6454 від 1 червня 2010 року.
• Проєкт «Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики України» № 10152 від 7 березня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про документи, що посвідчують особу, її спеціальний статус та підтверджують громадянство України» № 10036/П від 16 березня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему: „Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи“» № 10247 від 22 березня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про повернення на доопрацювання проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гарантування права на відзначення національних та релігійних свят)» № 9517/П від 13 квітня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо громадянства» № 9728-1П від 13 квітня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про документи України, що посвідчують особу, дають право на в'їзд в Україну та виїзд з України» № 10381/П від 26 квітня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про відзначення 100-річчя з дня народження Сабріє Ереджепової» № 10438 від 7 травня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення зміни до деяких законодавчих актів України (щодо повноважень Державної міграційної служби України)» № 10268/П від 24 травня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» № 5515/П1 від 30 травня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 10428/П від 8 червня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про Єдиний державний демографічний реєстр» № 10492/П від 22 червня 2012 року.
• Проєкт «Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо вдосконалення законодавства з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків)» № 8487-д від 6 липня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства“» № 11071/П від 5 вересня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до Закону України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини“ щодо національного превентивного механізму» № 11073/П від 6 вересня 2012 року.
• Проєкт «Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» № 0921 від 12 грудня 2012 року.
• Проєкт «Постанови про проєкт Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення інституційної системи захисту персональних даних і про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень системи захисту персональних даних» № 2282/П від 19 березня 2013 року.
• Проєкт «Постанови про прийняття за основу проєкту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» № 2342/П від 1 квітня 2013 року.
• Проєкт «Постанови про проведення парламентських слухань на тему: „Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення“ (03 липня 2013 року)» № 2712 від 3 квітня 2013 року.
• Пропозиції Президента до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних» № 2836 від 17 квітня 2013 року.
• Проєкт «Закону про свободу мирних зібрань» № 2508а від 4 липня 2013 року.
• Проєкт «Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики України» № 2560а від 5 липня 2013 року.
• Проєкт «Постанови про визначення дати проведення парламентських слухань на тему: „Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення“ (16 жовтня 2013 року)» № 3186 від 4 вересня 2013 року.
• Проєкт «Постанови про відхилення проєкту Закону України про внесення змін до статті 13 Закону України „Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус“ (щодо приведення п.2 ч.1 статті 13 у відповідність до норм діючого законодавства)» № 2026а/П від 25 листопада 2013 року.
• Проєкт «Постанови про відхилення проєкту Закону України про внесення змін до деяких законів України (щодо доповнення переліків документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України)» № 2503а/П від 25 листопада 2013 року.
• Проєкт «Постанови про відзначення 100-річчя з дня смерті Ісмаїла Гаспринського» № 4093 від 5 лютого 2014 року.
• Проєкт «Постанови про відзначення 125-річчя з дня народження Джафера Сейдамета (Киримера)» № 4094 від 5 лютого 2014 року.
• Проєкт «Постанови про відзначення 700-річчя мечеті-медресе хана Узбека» № 4095 від 5 лютого 2014 року.
• Проєкт «Постанови про повернення на доопрацювання проєкту Закону України про відновлення прав корінного народу України, примусово переселеного з території Криму» № 4434/П від 24 березня 2014 року.
• Проєкт «Постанови про повернення на доопрацювання проєкту Закону України про права корінних народів України» № 4501/П від 24 березня 2014 року.
• Проєкт «Закону Про внесення змін до статті 124 Конституції України (щодо визнання положень Римського статуту)» № 4873 від 14 травня 2014 року.
• Проєкт «Закону про внесення змін до Закону України „Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні“ та деяких інших законів України щодо впорядкування виплат жертвам політичних репресій» № 4342а від 22 липня 2014 року.

Поправки, до яких були подані пропозиції

• 19 жовтня 2004 року. Проєкт «Закону про Державний бюджет України на 2005 рік». Про Державний бюджет України на 2005 рік. 5 правок: 3 враховано, 1 відхилено, 1 враховано частково.
• 14 лютого 2006 року. Проєкт «Закону про продовольчі банки». Про продовольчі банки. 1 правка: 1 немає висновку.
• 13 грудня 2006 року. Проєкт «Закону про основні засади державної міграційної політики України». Про основні засади державної міграційної політики України. 4 правки: 3 враховано, 1 враховано частково.
• 20 жовтня 2010 року. Пропозиції Президента до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції». Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції. 8 правок: 8 враховано.
• 18 жовтня 2011 року. Проєкт «Закону про Державний бюджет України на 2012 рік». Про Державний бюджет України на 2012 рік. 7 правок: 7 відхилено.
• 19 березня 2014 року. Проєкт «Закону про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою. 18 правок: 17 враховано, 1 враховано редакційно.

Політичні погляди

Мустафа Джемілєв завжди закликав до мирної ненасильницької боротьби за повернення кримськотатарського народу на Батьківщину і солідарності з правами інших поневолених народів і захисту прав людини. Наприкінці 1980-х років минулого століття він очолив процес репатріації.

Джемілєв виступає прихильником європейської та євроатлантичної інтеграції України, утвердження в українському суспільстві засадничих принципів демократії, що є основою для відновлення прав кримськотатарського народу, який повертається на свою історичну територію — Крим— складову частину Української держави. Ще в інтерв'ю від 19 січня 2012 року Джемілєв заявив, що ні він, ні його народ не будуть співпрацювати з комуністами й Комуністичною партією України.

8 лютого 2020 року заявив, що українська влада постачатиме воду до Криму лише після деокупації півострова.

Ми будемо постачати воду обов'язково, але тільки після звільнення Криму від окупантів. Розмови про те, що це завдає збитків мешканцям, інші сентименти — розкажіть це в іншому місці. Ви що, очікували, що вам створять комфортні умови? Країна, чию територію ви окупували?

Нардеп нагадав, що згідно із Женевською конвенцією 1949 року відповідальність за становище жителів окупованої території лягає на країну-окупанта. І підкреслив, що говорити про гуманітарні речі не треба.

Заборона на в'їзд до Криму

У 2014 році Росія заборонила в'їзд Джемілєву до тимчасово окупованого Криму строком на 5 років. 5 березня 2019 року заборона була продовжена ще на 15 років, у зв'язку з чим політик вирішив звернутися зі скаргою Європейського суду з прав людини.

Вшанування

2014 року у місті Конья відкрили парк Мустафи Абдулджеміля Киримоглу.

29 листопада 2022 року у місті Кириккале урочисто відкрили парк на честь Мустафи Джемілєва. Парк створений за ініціативою місцевої Спілки кримських татар.

У місті Анкара існує вулиця Мустафи Абдулджеміля Киримоглу ({{#invoke:lang|lang_xx_italic|code=tr}})

У місті Бурса є Парк Мустафи Абдулджеміля Киримоглу (тур. Mustafa Abdülcemil Kırımoğlu Çocuk Parkı)

У місті Ескішехір діє Музей імені Мустафи Джемілєва.

18 травня 2024 року у місті Екскішехір відкрили Парк кримської культури. У парку встановлено погруддя видатних кримськотатарських діячів серед яких Мустафа Джемілєв.

Нагороди та почесні звання

Мустафа Джемілєв на обкладинці газети «Культура і життя»

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (13 листопада 2023) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, мужність і самовідданість у відстоюванні прав кримськотатарського народу, багаторічну плідну політичну та громадську діяльність
• Почесний громадянин міст Кастамону та Кириккале.
• Почесний доктор наук Вищого технологічного інституту міста Гебзе (Туреччина);
• Почесна грамота Верховної Ради України (Україна);
• Почесний доктор політичних та соціальних наук Сельджуцького університету (1996, Туреччина);
• Премія Нансена від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців «за визначні зусилля й прихильність до права повернення кримських татар на батьківщину» (1998);
• Міжнародна премія імені Пилипа Орлика «За демократизацію українського суспільства» (2001, Україна);
• Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2001, Україна);
• Орден князя Ярослава Мудрого 4-го ступеня (2003, Україна);
• Медаль «За особливий вагомий внесок в укріплення миру та міжнаціональної згоди» (2003, Україна);
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2003, Україна);
• Орден «За інтелектуальну відвагу» (2007, Україна);
• Премія «Світло справедливості» (2011, Україна);
• Орден «Хрест Шаблон:Не перекладено» (2013, Польща);
• Орден Турецької Республіки (2014, Туреччина);
• Премія «Солідарності імені Леха Валенси» (2014, Польща).
• Почесний доктор міжнародних відносин Шаблон:Не перекладено (2014, Туреччина).
• Почесний доктор Шаблон:Не перекладено (2014, Туреччина).
• Лицарський хрест ордену «За заслуги перед Литвою» (2015, Литва).
• Орден «Народний Герой України» (2015).
• Медаль заслуги ім. Миколи Міхновського Ліги Українців Канади (2016)
• Орден Свободи «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм» (23 серпня 2018)
• «Премія Свободи» партії Європейських консерваторів і реформістів (2019)
• Медаль «За заслуги у дипломатії» Міністерства закордонних справ Чехії — «за вагомий внесок впродовж життя у захист прав людини» (2020)

Двічі Мустафу Джемілєва висували, як кандидата на отримання Нобелівської премії миру. Так на початку 2011 року його кандидатуру висунули Асоціація захисту репресованих народів Німеччини, а також Народний депутат України Борис Тарасюк, депутат палати громад Канади Борис Вжесневський, депутат Європарламенту від Литви Шаблон:Не перекладено та 17 професорів різних вишів Польщі, США, Росії, Румунії, Туреччини, Угорщини та України. У 2022 році Польща висунула кандидатуру Джемілєва на премію. Однак, жодного разу він її не отримав.

Родина та особисте життя

Мустафа та Сафінар Джемілєви під час прийому у Сенаті Польської Республіки, 3 червня 2014 року

• Абдульджеміль Мустафаєв ( 1899 — Шаблон:† 1983) — батько Мустафи Джемілєва.
• Махпуре Мустафаєва — мати Мустафи Джемілєва.
• Анафі Джемілєв — син Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, брат Мустафи.
• Асан Джемілєв — син Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, брат Мустафи.
• Шевкіє Асанова — донька Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, сестра Мустафи.
• Васфіє Хаірова — донька Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, сестра Мустафи.
• Гульзар Абдураманова — донька Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, сестра Мустафи.
• Диляра Сеітвелієва — донька Махфуре та Абдульджеміля Мустафаєвих, сестра Мустафи.
• Сафінар Мустафаївна Джемілєва — друга дружина Мустафи Джемілєва. Випускниця Шаблон:Не перекладено. Її перший чоловік помер після тяжкої хвороби, після чого Сафінар присвятила себе руху за повернення свого народу на Батьківщину. Вона працює головою Ліги кримськотатарських жінок. Вона стала головою Ліги ще на початку 1990-х років. Нині Ліга кримськотатарських жінок налічує близько 15-ти регіональних відділень по всьому Криму. У 2010 році «за великий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави з нагоди Дня Соборності України» Президент України Віктор Ющенко нагородив її орденом княгині Ольги 3-го ступеня.
• Ельдар Сіммарович Ебубекіров ( 31 травня 1974) — прийомний син Мустафи Джемілєва.
• Хайсер Джемілєв ( 14 серпня 1981) — молодший син Мустафи та Сафінар Джемілєвих. 27 травня 2013 року молодший син Мустафи Джемілєва — Хайсер Джемілєв застрелив Февзі Емедова, друга сім'ї, що працював у будинку Джемілєвих у Бахчисараї. Київським районним судом міста Сімферополя Хайсерові було обрано запобіжний захід у вигляді двомісячного утримання під вартою у Кримській республіканській психіатричній лікарні № 1 Сімферополя і визначено проведення низки експертиз. Мустафа Джемілєв висловив співчуття родині загиблого та підтвердив інформацію, що його син лікувався у 2008 році у психіатричній клініці Стамбула та перебуваючи в Таїланді, вживав марихуану і хотів покінчити з собою. 25 листопада 2016 року Хайсер вийшов з-під варти в Росії, а 26 листопада — повернувся до України.
• Ельзара Абдулджелілова — донька Мустафи Джемілєва від першого шлюбу.
• Джаніке Абдулджелілова ( 2002 — Шаблон:† 13 серпня 2012) — донька Ельзари. Вона померла у селі Щебетовка, Феодосійської міської ради у результаті нещасного випадку. Наступного дня її було поховано у тому ж селі.

Галерея

• 

  МУстафа Джемілєв разом з держсекретарем США Джоном Керрі та міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним, 2014 рік

• 

  Мустафа Джемілєв на відкритті монументу Жертв депортації кримських татар, 2024 рік

Література та джерела

• В. Котигоренко. Джемілєв // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — Шаблон:К.: Парламентське видавництво, 2011. — с. 209 ISBN 978-966-611-818-2.

Посилання

• Офіційний вебсайт
• Посилання доступне в режимі редагування
• Посилання доступне в режимі редагування
• Народний депутат України III скликання. Джемілєв Мустафа на офіційному сайті Верховної Ради України
• Шульга Т. С. Джемілєв Мустафа // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Шаблон:К.: «Наукова думка», 2021. — С. 205. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.

Шаблон:Депутати ВРУ-8 Шаблон:Депутати ВРУ-9 Шаблон:Кримські татари в депортації Шаблон:Добра стаття