Рибаче
Риба́че (до 1945 року — Тувак[1]; крим. Tuvaq, рос. Рыбачье) — село в Україні, підпорядковане Алуштинській міській раді Автономної Республіки Крим.
Розташування
Курорт Рибаче розташований на південному березі Криму, в долині гірських річок Андус і Алачук. Селище Рибаче знаходиться в нижній частині долини Андуз, з трьох боків оточують прекрасні гори: Сайнин-Бурну і Айман-Ташлар на заході; Букунбай на північному заході; Хумсал на півночі; Япул-Бурун і Янтуруз на північному сході. Від холодних північних вітрів селище захищає гірський масив Карабі-Яйла (висота більше 1 км). Через селище протікають річки Андуз-Су і Хун (на його східному краї), які на території селища зливаються в одну річку, майже біля самого гирла, перед впаданням у Чорне море. Відстань до Алушти — 30 км. Населення на 01.01.2009 р. — 1310 чоловік. За версіями назва села — «Тувак» (в перекладі — «щит», «заслін»).
Археологічні розвідки
Історико-культурна область нинішнього села Рибаче була заселена людиною в середньому палеоліті (80-30 тис. років до н.е)Шаблон:Джерело. Неандертальці залишили після себе стоянки зі слідами полювання і розведення вогню. У першій половині 4 століття н. е. територія південно-східної Таврії була включена до складу римсько-херсонського територіальної держави.
Історія
У першій третині 8 століття посилюється міграція грецького населення з Анатолії в Тавріку через безперервні набіги мусульман, цивільних і релігійних смут.
В середині 8 століття селища і городки Сугдайської округи (куди входив і ТУАК) переживали будівельний бум, матеріальний і духовний розквіт.
З різних документів Константинопольського патріархату відомо, що в 8-15 столітті, аж до 1464, ТУАК входив в Сугдайську єпархію, яка мала кордони від Феодосії до області «Еліссос» (в перекладі багата плющем), яку поміщають на схід від Алушти.
У 1365 − 1380 р. ТУАК разом з іншими 18 селами Сугдайської округи було забрано в Генуї відомим монгольським вождем Мамаєм. Населення в той час складалося з греків і татар. В основному це були хлібороби, виноградарі, городники, вівчарі. Була мечеть і християнська церква.
Після падіння генуезького владицтва поселення увійшло до Судацького турецького кадалика.
Після анексії Криму Російською імперією в 1778 р. грецьке населення було переселено в Приазов'я. У 1897 р. власниками ТУАК були Княжевич Антонін Дмитрович і Чубукча Стазі Єгорович (міщанин), сільським старостою був обраний Рамазан Веліджанов.
За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Тувак Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 421 особа (243 чоловічої статі та 188 — жіночої), налічувалось 54 дворових господарства, існувала мечеть[2].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 638 осіб, налічувалось 112 дворових господарств, існувала мечеть.[3].
1945 року село Туак перейменоване на село Рибаче. До заселення села Рибачого переселенцями, жителями його, головним чином, були татари. У 1933 році був організований колгосп. В колгоспі у татар була партійна організація, секретарем якої був директор школи Люманов. Коли в Крим увійшли румуни і німці, то партійна організація керувала боротьбою проти них. Румуни, дізнавшись, що в селі діє партійна організація, розстріляли відразу п'ять комуністів. Серед цих комуністів були: секретар Люманов, Хірхара Хаміль, Ібраїм Крупа, Ягич Шукуров і Чумай. Потім розстріляли ще чотири людини. У татар була також і комсомольська організація.
Рибаче заселялося поступово. Перших переселенців село прийняло в 1944 році 28-30 вересня. Більше 300 сімей прибули пізніше. Деякі сім'ї навіть не розвантажувалися з машин, а платили свої гроші за транспорт і поверталися до Сімферополя, на станцію, продавали свої речі і їхали хто куди. Село тоді називалося ТУАК. Воно було безлюдне глухе і порожнє. У ньому була сільська рада. Всі будиночки азійського типу з пласкими дахами були порожні й незатишні. Транспорту не було, тільки була пара ослів. Нестійкі сім'ї відселялися, за 1944—1945 рік з 300 сімей залишилося тільки 84 сім'ї. Потім в 1946 році прибуло ще п'ять сімей, у 1950 році — одинадцять, в 1951 році — десять сімей.
Пізніше село заселялося без жодних переселенців, тому господарство зміцніло, колгосп став багатим.
Сьогодення
Нинішня назва селища отримана від рибацької артілі Шаблон:Джерело(у той час працював рибальське цех, рибальські човни були численні). В даний час основним джерелом доходів жителів є курортна галузь і виноградорство.
Населення
За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1273 осіб[5]. Мовний склад населення села був таким[6]:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 79 | 6,21 |
| російська | 1081 | 84,92 |
| кримськотатарська | 95 | 7,46 |
| вірменська | 6 | 0,47 |
| білоруська | 4 | 0,31 |
Див. також
Інтернет-ресурси
- Сайт Верховної Ради України
- Рыбачье (Тувак, Туак)
- Рыбачье на картах
- Посилання доступне в режимі редагування
Примітки
Література
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
- ↑ Шаблон:УПВР-РРФСР-619-3
- ↑ Шаблон:ТГ-СНМ-1865
- ↑ Шаблон:ВВСЕР-8-1886
- ↑
- ↑ Посилання доступне в режимі редагування
- ↑ Посилання доступне в режимі редагування