Ф

Матеріал з Кримології
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Кирилиця Ф, ф («еф») — літера кириличної абетки, яка слугує для позначення глухого губно-зубного (лабіодентального) фрикативного звука [f]. Є в усіх абетках, створених на слов'яно-кириличній графічній основі. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера, що походить від грецької. В українській абетці 25-та за ліком.

Звуки

Ферт

Кирилічна літера «Ф» походить від церковнослов'янської і старослов'янської Early Cyrillic letter Fritu.png «ферт» (Шаблон:Lang-chu, Шаблон:Lang-cu), яка зазвичай стоїть (стояла) на 22-му місці. Утворена за зразком грецької літери Φ φ («фі»). У глаголиці мала накреслення Glagolitic Letter Square Fritu.svg Glagolitic fert.svg (раніша форма — стоячий прямокутник, перетнутий рискою з кружками на кінцях, схожий на «фіту»). На відміну від більшості глаголичних знаків, форма символу Glagolitic Letter Square Fritu.svg майже тотожна відповідній грецькій Φ. Порядковий номер у глаголиці — також 22-й, числове значення в обох абетках — 500.

Походження слова «ферт» неясне, найімовірніша версія припускає ономатопеїчний (звуконаслідувальний) характер: за схожістю зі звуком, що видають коні, звук «р» же був введений для полегшення вимови чужого слов'янам звука[1][2]. Інші версії — від («баламут», «бешкетник», «порушник спокою»)[1][2], від праслов. кореня *vert- («вертіти»)[1], від грец. φερτός («стерпний», «допустимий»), від назви германської руни Runic letter pertho.png«перт» (гот. pertra, англос. peorđ)[2].

Використовування

У кирилиці

Слов'янські мови практично не мають питомих слів зі звуком [f]. У старослов'янській абетці літера «ферт» слуговала для передавання чужого слов'янським мовам звука у словах грецького і єврейського походження (Шаблон:Lang-cu2). У давньоруських землях поряд з «фертом» для позначення цього звука вживали також літеру Early Cyrillic letter Fita.png «фіта», яку східні слов'яни читали як «ф». Приблизно до XVII ст. (літургійних реформ) різниці в уживанні «ферта» й «фіти» не було, надалі написання узгодили з грецьким («ферт» передавав φ, «фіта» — θ). Протягом Середньовіччя в низці орфографічних шкіл віддавали перевагу тільки одній літері. Так, у новгородських берестяних грамотах XIII ст. «ферт» не вживають зовсім, пишучи замість нього «фіту», у XIV—XV ст. навпаки, пишуть його майже скрізь. У дореформеній і старообрядській традиціях помітна схильність писати «фіту» на початку слів, а «ферт» — посередині[3].

Надалі «ферт» стали вживати й у словах західноєвропейського походження, передаваючи ним латинську літеру F (у запозиченнях з німецької також V).

Оскільки звук був чужим слов'янам, здавна в чужих словах, запозичуваних до слов'янських мов, замість нього вимовляли інші, дещо подібні, звуки [p] та [x]. Отак, наприклад, в українській грецьке Φιλιππος перетворилось на Пилип, Ευφημιος — на Юхим, Θωμάς — на Хома тощо. Відомі випадки й письмової заміни «ферта» на «покой» (Шаблон:Lang-cu2 замість Шаблон:Lang-cu2)[4]. Втім, звук [f] присутній у нечислених питомо слов'янських словах у деяких слов'янських мовах. У цьому разі він виник пізніше з інших звуків.

Також питомо слов'янськими словами з «ф» є звуконаслідувальні дієслова «фукати», «фуркати» тощо. Шаблон:Див. також

В українській абетці

Шаблон:Основна стаття

Наразі літеру ф вживають здебільшого в іншомовних словах, передаючи нею φ у грецизмах, f і ph у словах з латини і західноєвропейських мов (з німецької — також v), та позначаючи нею схожі звуки у запозиченнях з інших мов. Після скасування літери ѳ («фіти») в цивільному шрифті літерою «ф» передають і «θ» у словах грецького походження, запозичених через старослов'янську. Якщо грецьке слово потрапило до української через латину або західноєвропейські мови, у цьому разі на місці «θ» пишуть «т». Наприклад, «орфографія» (Шаблон:Comment), але «ортопедія» (Шаблон:Comment через Шаблон:Lang-la), «Федір» (Шаблон:Comment), але «теологія» (Шаблон:Comment через theologia), «кафолічність»(Шаблон:Comment), але «католицизм» (catholicismus з Шаблон:Comment) тощо. Проте, існують проєкти українського правопису, що приписують ставити у грецьких словах «т» на місці «θ», незалежно від шляху запозичення («Харківський правопис»). Також немає однозначної думки й щодо передавання кирилицею грецизмів з літерами β і η.

Український правопис 2019 року, що набрав чинности 30 травня 2019 і діє до сьогодні (від 3 червня 2019 рекомендований МОН до застосування в усіх сферах суспільного життя) пропонує вживати у грецизмах на місці «θ» літеру «т», але у деяких словах поряд із «т» дозволяється за традицією паралельно і рівноправно вживати букву «ф».

Звукове відтворювання літери Ф в українській мові

З усіх українських літер тільки Ф позначає звук, чужий для більшості українських говірок — шумний щілинний глухий губно-зубний приголосний звук, який може бути твердий (ліфт, міф, фаза) і напівпом'якшений — перед і (фінік, фірма). В окремих степових говірках зустрічається вживання «ф» замість «хв» в питомих українських словах (фали́ти, фіст тощо).

У передмові до Грінченкового «Словаря української мови» зазначено: Шаблон:Text

Списку слів на літеру Ф у тому ж таки словнику передує зауваження: «Слова, що починаються з літери ф і не містяться далі, див. на літеру х, при чому ф=хв, а іноді х.»[6] Інакше кажучи, Б. Грінченко свідчить, що літера ф позначає не осібний звук, а звукосполучення хв, а іноді звук х.

Звук [f] можна почути від людей, що на їхній вимові позначились російські чи польські вимовні навички. У російській та польській мовах звук [f] розвинувся природно, через оглушення звука [v] перед глухими приголосними та наприкінці слів, а в польській мові ще й після глухих приголосних: правка [prafka], лев [lʲef], twój [tfuj], wstrząs [fstʂɔ̃s].

А от українська літера В позначає в зразковій вимові не губно-зубний польський та російський [v], а губно-губний [w]. Підручники та довідники з української мови засвідчують двогубність цього українського звука[7]. Як і будь-який український дзвінкий приголосний, він не оглушується перед глухими приголосними та наприкінці слів. У цих випадках його вимовляється як нескладовий у: лев [lɛu̯], зовсім [zɔu̯sʲim].

Від 15-го століття українці стали заступати [f] на звукосполучення [xw][8] (Шаблон:Lang-de > Шаблон:Lang-pl > укр. хвіртка), що спрощується до [x] перед приголосними та губними голосними звуками (Шаблон:Lang-pl > укр. хутро, Шаблон:Lang-pl > укр. хура).

Український мовознавець Юрій Шевельов стверджував, що «низька соціяльна оцінка двозвука хв освіченими колами спершу постала в контактах з мовами польською, німецькою й латиною, але в новітні часи її посилили і остаточно ствердили контакти з російською мовою (в якій звук ф „природний“ тому, що там він розвинувся і у власних словах у процесі нормального фонетичного розвитку й набув фонемного статусу)»[8]. З іншого боку, в західноукраїнських говірках звук [f] часто — звичайна річ.

Чимало носіїв української мови використовують у мовленні [x(w)] замість [f]. Проте такий ужиток дістає від багатьох принизливу оцінку. Імовірно, тут дається взнаки те, що дуже великою мірою зросійщені жителі міст опановують українську мову не через живе мовлення, а через книжки (підручники, посібники та словники).

Найменш уживаною літерою української абетки є літера ф. В українській мові звук, що позначається цією літерою, зустрічається у небагатьох запозичених словах[9].

Цікаві факти

  • Звук [f] відсутній у деяких мовах, наприклад, у тагальській і японській (в останній його замінює схожий звук ɸ). Наприклад, Франція тагальською буде Pransya, а в японській вимові нідерландське koffie [kɔfi] перетворилось на kohi. У деяких інших мовах [f] у запозиченнях замінють на [p]: слово «Франція» литовською буде Prancūzija, а малайсько-індонезійською — Perancis.
  • Від старої назви літери походить вираз «стояти фертом» — тобто взявшись руками в боки, зробившись схожим на Ф. Звідси також й вислів «ходити фертом», тобто мати молодецький, самовдоволений вигляд. Відоме вживання слів «ферт» і «фертик» у значенні «самовдоволена, розв'язна людина», «франт», «джиґун», «жевжик»[10].
  • Слово «ахінея» прийшло з жаргону семінаристів і пов'язане з назвою міста Афіни, котру слов'яни часто вимовляли як «Ахіни». Відома за часів Античності афінська («ахінейська») філософія багатьом здавалась надто заплутаною і темною, отже, нісенітною[1] (з семінаристського мовлення походить і застаріле ярунда, рос. ерунда («нісенітниця», «ахінея») — від Шаблон:Lang-la «герундій»)[11].

Таблиця кодів

Кодування Регістр Десятковий
код 		16-ковий
ковий код 		Вісімковий
код 		Двійковий код
Юнікод Велика 1060 0424 002044 00000100 00100100
Мала 1092 0444 002104 00000100 01000100
ISO 8859-5 Велика 196 C4 304 11000100
Мала 228 E4 344 11100100
KOI 8 Велика 230 E6 346 11100110
Мала 198 C6 306 11000110
Windows 1251 Велика 212 D4 324 11010100
Мала 244 F4 364 11110100

Примітки

Література

Джерела


Шаблон:Український правопис Шаблон:Українська мова

Шаблон:ВП-портали

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Посилання доступне в режимі редагування
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 Посилання доступне в режимі редагування
  3. ↑ Шаблон:Cite book
  4. ↑ Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. СПб.: Авалон, Азбука-классика, 2005
  5. ↑
  6. ↑ «Слова, начинающіяся съ буквы ф и не находящіяся ниже, см. на букву х, при чемъ ф=хв, а иногда х.»
  7. ↑ Див., наприклад, стор. 38 довідника Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В. Лисенко «Сучасна українська мова» (Київ, «Либідь», 1993), ISBN 5-325-00178-7.
  8. ↑ 8,0 8,1 Ю. Шевельов «Так нас навчали правильних проізношеній» // «Поза книжками і з книжок»,. Упорядник Р. Корогодський. К., — "Вид-во «Час». 1998. — 456 с.
  9. ↑ Посилання доступне в режимі редагування
  10. ↑ Шаблон:СУМ-11
  11. ↑ Шаблон:ЕСУМ6
Отримано з http://krymology.info/index.php?title=Ф&oldid=3376